Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 жовтня 2023 року

у справі «ПОГРЕБНИЙ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявою № 42419/04

Щодо неповернення особистих документів особи, вилучених у рамках кримінального провадження

Фабула справи: перший заявник стверджував, що працівники міліції вилучили та не повернули його особисті документи, а також фінансові документи, пов’язані з діяльністю другої заявниці - неприбутковою благодійною громадською організацією - у кримінальному провадженні щодо розкрадання гуманітарної допомоги. Він посилався на багато положень Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що заявник неодноразово скаржився до національних органів влади на вилучення та неповернення його особистих документів і ініціював різні провадження у зв’язку з цим. Суд зауважує, що Уряд надав докази, які свідчили, що перший заявник ніколи не мав паспорта для виїзду за кордон і мав диплом лікаря у своєму розпорядженні принаймні з 2007 року. Тим не менш, Суд вважає, що саме національні суди мають встановлювати факти справи. 21 березня 2006 року, 17 квітня 2007 року та 24 жовтня 2011 року вони встановлювали, що працівники міліції вилучили документи заявника та не повернули їх. Крім того, сторонами не оскаржувалося, що рішення апеляційного суду від 17 квітня 2007 року, хоча воно згодом було скасовано, зобов’язувало працівників міліції повернути особисті документи першого заявника. Для Суду цього достатньо, щоб прийняти твердження заявника.

Суд вважає, що перший заявник вжив достатніх заходів, звернувшись до органів державної влади зі скаргою стосовно своїх особистих документів, і йому не потрібно було користуватися іншим засобом юридичного захисту або чекати закінчення четвертого провадження, перш ніж подати цю скаргу до Суду. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.

Висновки: Суд зазначає, що вилучення документів, які часто необхідні у повсякденному житті для підтвердження особи, наприклад, паспорт, становлять втручання у приватне життя. Не беручи до уваги стверджуване вилучення паспорта першого заявника для виїзду за кордон, оскільки не зовсім зрозуміло, чи був такий паспорт йому виданий, Суд зазначає, що вилучене в нього посвідчення водія також було документом, необхідним для щоденного використання. Таким чином, його вилучення становило тривале втручання в особисте життя заявника. Суд також зазначає, що Уряд не стверджував, що неповернення особистих документів заявника після закриття кримінальної справи щодо нього мало законні підстави або переслідувало законну мету. Отже, Суд вважає, що втручання не було виправданим для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції, а тому було порушено статтю 8 Конвенції.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист приватного життя, правомірність вилучення документів, повага до приватного життя