Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 січня 2024 року

у справі «БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА 1» ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявою № 56903/10

Щодо відсутності підстав для відшкодування комерційному підприємству моральної шкоди

Фабула справи: підприємство-заявник скаржилось за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що органи місцевого самоврядування перешкодили йому побудувати багатоповерховий житловий будинок і воно не отримало жодного відшкодування у зв’язку з цим.

У рішенні, ухваленому 17 грудня 2020 року (далі – основне рішення), Суд постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з рішенням органів місцевого самоврядування скасувати своє попереднє рішення про передання земельної ділянки в оренду підприємству-заявнику для цілей будівництва та надати цій ділянці статус скверу. Зокрема, Суд встановив існування серйозних недоліків у поведінці органів місцевого самоврядування, які, з одного боку, дозволили будівництво, попри поінформованість про громадське занепокоєння щодо цього, а з іншого боку, не розглянули альтернативних варіантів вирішення з метою пом’якшення несприятливих наслідків для підприємства-заявника у зв’язку з розірванням договору оренди. Крім того, Суд встановив, що, відмовляючи у задоволенні позову підприємства-заявника про відшкодування шкоди, національні суди не забезпечили належний баланс між приватними інтересами та відповідними інтересами суспільства, а також не навели достатнього обґрунтування у своїх рішеннях. На думку Суду, на підприємство-заявника було покладено надмірний індивідуальний тягар. Суд також постановив, що не було необхідності окремо розглядати скаргу підприємства-заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Будівельно інвестиційна група 1» проти України»» [Комітет] (Budivelno Investytsiyna Grupa 1 v. Ukraine) [Committee], заява № 56903/10, пункти 44 – 56 і 59, від 17 грудня 2020 року).

Відповідно до статті 41 Конвенції підприємство-заявник вимагало надання справедливої сатисфакції матеріальної шкоди, яка включала (i) 57 202 743,63 українських гривень (далі – грн) збитків, які, як стверджується, були понесені у зв’язку з невиконанням підприємством-заявником своїх зобов’язань за інвестиційним договором від 11 березня 2008 року, укладеного з іноземним інвестором; і (ii) 11 689 920 доларів США (далі – доларів) втраченого прибутку. Підприємство-заявник також стверджувало, що внаслідок дій національних органів влади, які перешкодили його господарській діяльності, його репутації була завдана серйозна шкода. Підприємство-заявник стверджувало, що заподіяна шкода не підлягала кількісній оцінці, і просило Суд визначити справедливу сатисфакцію моральної шкоди на засадах справедливості. Насамкінець підприємство-заявник вимагало 10 000 доларів та 63 604 гривні в якості компенсації судових та інших витрат

Правове обґрунтування: Суд повторює свою практику стосовно того, що він не може виключати можливість присудження комерційному підприємству матеріальної компенсації в якості відшкодування моральної шкоди. У цьому контексті слід враховувати репутацію підприємства, невизначеність у процесі ухвалення рішень, порушення процесу управління підприємством (для яких немає точного методу обрахунку наслідків) і насамкінець, хоча й меншою мірою, занепокоєння та незручності, завдані членам команди управління (див. рішення у справах «Комінгерсолл С.А. проти Португалії» [ВП] (Comingersoll S.A. v. Portugal) [GC], заява № 35382/97, пункт 35, ЄСПЛ 2000-IV; «Совтрансавто-Холдинг проти України» (справедлива сатисфакція) (Sovtransavto Holding v. Ukraine) (just satisfaction), заява № 48553/99, пункт 79, від 02 жовтня 2003 року та згадане рішення у справі «Дачія С.Р.Л. проти Молдови» (справедлива сатисфакція) (Dacia S.R.L. v. Moldova) (just satisfaction), пункт 60).

Висновки: Суд зауважує, що підприємство-заявник обґрунтувало свою вимогу завданням шкоди його репутації. Насамперед Суд сумнівається в існуванні причинно-наслідкового зв’язку між рішенням органу місцевого самоврядування надати відповідній земельній ділянці статусу скверу і припинити надання її в оренду, з одного боку, та репутацією підприємства-заявника, з іншого. Проте, навіть припустивши негативний вплив оскаржуваних заходів на репутацію підприємства-заявника, Суд вказує на встановлення ним того, що відповідне втручання, яке ґрунтувалося на екологічних міркуваннях, переслідувало законну мету, яка відповідала загальним інтересам (див. пункт 49 основного рішення). Порушення було встановлено лише стосовно недоліків у реалізації оскаржуваних заходів та розгляді національними судами вимоги підприємства-заявника про відшкодування шкоди. Суд не вбачає причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваною шкодою, завданою репутації підприємства-заявника, та встановленими недоліками, які жодним чином не залежали від діяльності підприємства-заявника.

Суд також зауважує, що підприємство-заявник не висунуло аргументів про завдання йому будь-якої іншої шкоди, яка призвела б до присудження відшкодування моральної шкоди підприємству: вони регулюються конкретними критеріями (див. згадане рішення у справі «Комінгерсолл С.А. проти Португалії» (Comingersoll S.A. v. Portugal), пункт 35). З огляду на відсутність конкретної інформації про вплив оскаржуваних заходів на господарську діяльність підприємства-заявника, Суд не може дійти висновку, що підприємство-заявник зазнало моральної шкоди (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Формінстер Ентерпрайзіс Лімітед» проти Чеської Республіки» (справедлива сатисфакція) (Forminster Enterprises Limited v. the Czech Republic) (just satisfaction), заява № 38238/04, пункти 24 і 25, від 10 березня 2011 року).

Отже, за цим пунктом відшкодування не присуджується, і Суд вважає, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої могло зазнати підприємство-заявник.

Констатовані порушення: захист власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції); справедлива сатисфакція (ст. 41 Конвенції).

Ключові слова: право на сатисфакцію, компенсація немайнової шкоди, захист права власності