Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 квітня 2024 року

у справі «НАГАБАСЬ ТА КАРПЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявами №№ 42523/16 та № 14526/16

Щодо недостатньої суми присудженого відшкодування за незаконне тримання під вартою

Фабула справи: заявники скаржилися, що розмір відшкодування, присудженого їм під час проваджень на національному рівні у зв’язку з триманням їх під вартою, яке було визнано незаконним у цих провадженнях, був недостатнім у порівнянні зі стандартами Суду у справах з подібним ступенем серйозності.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що право на відшкодування за пунктом 5 статті 5 Конвенції виникає, якщо порушення одного з інших чотирьох пунктів було встановлено, прямо або по суті, Судом чи національними судами (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Станєв проти Болгарії» [ВП] (Stanev v. Bulgaria) [GC], заява № 36760/06, пункт 182, ЄСПЛ 2012). У цій справі національні суди встановили, що тримання під вартою першого заявника з 02 до 05 березня 2015 року не мало законних підстав (див. пункт 3), а тримання під вартою другої заявниці протягом одного року і десяти місяців у період з травня 2006 року до березня 2008 року було незаконним (див. пункт 5). Таким чином, пункт 5 статті 5 Конвенції є застосовним у цій справі.

Заявники вимагали та отримали відшкодування на національному рівні у зв’язку з їхнім незаконним триманням під вартою. Проте вони скаржилися у Суді, що розмір присудженого відшкодування був настільки малим, що порушувалася сама суть їхнього права за пунктом 5 статті 5 Конвенції.

Суд повторює, що хоча пункт 5 статті 5 Конвенції не встановлює конкретний рівень відшкодування або не посилається на конкретні суми, Конвенція загалом має на меті гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними (див. рішення у справі «Василевський та Богданов проти Росії» (Vasilevskiy and Bogdanov v. Russia), заяви № 52241/14 та № 74222/14, пункти 21 – 23, від 10 липня 2018 року та подальші наведені в ньому посилання). Питання, чи отримали заявники відшкодування завданої шкоди, яке можна порівняти зі справедливою сатисфакцією, передбаченою статтею 41 Конвенції, є важливим. Під час його розгляду Суд враховуватиме свою практику у подібних справах (див. згадане рішення у справі «Лопушанський проти України» (Lopushanskyy v. Ukraine), пункти 41 – 46).

Суд зауважує, що в згаданому рішенні у справі «Лопушанський проти України» (Lopushanskyy v. Ukraine) заявник отримав 750 євро на національному рівні за два дні незаконного тримання під вартою. Суд не вважав цю суму явно недостатньою та встановив, що заявник втратив статус потерпілого. Крім того, в рішенні у справі «Карапась та інші проти України» [Комітет] (Karapas and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 54575/12 та 4 інші заяви, від 22 жовтня 2020 року) Суд присудив заявникам 900 євро та 1 800 євро за три та шість днів незаконного тримання під вартою відповідно.

Висновки: Суд зазначає, що скарга першого заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції була подана у зв’язку з чотириденним триманням його під вартою, яке було визнано незаконним на національному рівні.

Зазначаючи, що у цій справі першому заявнику присудили 170 євро за чотири дні незаконного тримання під вартою, Суд вважає, що зазначена сума відшкодування не може вважатися належною компенсацією за оскаржуване порушення з огляду на стандарти, встановлені Судом у зазначених раніше подібних ситуаціях.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п. 5 ст. 5 Конвенції) у зв’язку з недостатньою сумою відшкодування за незаконне тримання під вартою, присудженою першому заявнику під час провадження на національному рівні.

Ключові слова: право на компенсацію, незаконний арешт, позбавлення свободи