Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 квітня 2024 року

у справі «УСАЧЕНКО ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявою № 69557/13

Щодо тривалого та неефективного розслідування дорожньо-транспортної пригоди, до якої не були причетні представники держави

Фабула справи: заявники скаржилися на тривале та неефективне розслідування дорожньо-транспортної пригоди, до якої не були причетні представники держави. Вони посилалися, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 2 Конвенції.

Правове обґрунтування: відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування наведені в рішенні у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], заява № 24014/05, пункти 169 – 182, від 14 квітня 2015 року). Зокрема, після виникнення зобов’язання провести розслідування, дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю.

До того ж це зобов’язання не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який збігається з викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими – до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

Суд зазначає, що у цій справі було проведено розслідування дорожньо-транспортної пригоди (описаної в таблиці у додатку), а згодом справа розглядалася в суді, розташованому на території, де у квітні 2014 року почали діяти незаконні збройні формування, пов’язані з двома самопроголошеними утвореннями, відомими як «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», силою захопивши контроль над деякими частинами цих областей. Згодом була визначена лінія припинення вогню (див. рішення у справах «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), заява № 25612/12, пункт 20, від 24 липня 2018 року та «Бургас проти України» [Комітет] (Burgas v. Ukraine) [Committee], заява № 8976/07, пункт 26, від 18 грудня 2018 року). Проте для цілей розгляду цієї справи немає потреби визначати, чи може держава-відповідач нести відповідальність за проведення розслідування після цієї дати. Суд продовжить оцінку періоду, який передував початку воєнних дій (див. аналогічний підхід, в згаданому рішенні у справі «Бургас проти України» (Burgas v. Ukraine), пункт 39).

У керівних справах «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, від 15 вересня 2011 року), «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, від 17 жовтня 2013 року та «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

Висновки: розслідування характеризувалося недоліками, такими як неодноразове повернення справи на додаткове розслідування й відсутність ретельності та оперативності, що підірвало здатність органів державної влади встановити обставини справи. У цій справі розслідування не відповідало критерію ефективності.

Констатовані порушення: право на життя у процесуальному аспекті (п. 1 ст. 2 Конвенції).

Ключові слова: захист права на життя, недоліки розслідування, принципи досудового розслідування