Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 травня 2024 року

у справі «ALEKSEYENKO v. UKRAINE»

за заявою № 44050/12

Щодо права особи вважатися потерпілою від невиконання державою свого зобов’язання надавати цій особі допомогу з виконанням рішення

Фабула справи: заявник скаржився на невиконання рішення національного суду, ухваленого щодо приватної сторони.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо зобов’язання держави сприяти виконанню судового рішення, ухваленого щодо приватної сторони, наведені в рішеннях у справах «Сколло проти Італії» (Scollo v. Italy), від 28 вересня 1995 року, пункт 44, Серія A № 315-C); «Фуклєв проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, пункт 84, від 07 червня 2005 року); «Руяну проти Румунії» (Ruianu v. Romania), заява № 34647/97, пункт 66, від 17 червня 2003 року) та «Фосіяк проти Румунії» (Fociac v. Romania), заява № 2577/02, пункт 70, від 03 лютого 2005 року).

У цій справі заявник скаржився, що національні органи влади не допомогли йому з виконанням рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 24 травня 1999 року, ухваленого проти підприємства «Костянтинівська автоколона».

Суд зауважує, що виконання відповідного рішення закінчилося в грудні 2002 року. 25 вересня 2006 року Дзержинський міський суд Донецької області визнав, що бездіяльність виконавчої служби була неправомірною (див. пункт 3). Це рішення не оскаржувалося і набрало законної сили. Підприємство-боржника ліквідували у 2008 році (див. пункт 4).

Суд посилається на висновки національних судів, що в період з грудня 2002 року до вересня 2006 року виконавча служба не вчиняла жодних дій або її дії були неналежними. Однак Суд не може погодитися з висновком Апеляційного суду Донецької області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що цей висновок становив достатню справедливу сатисфакцію у зв’язку з вимогами заявника щодо відшкодування моральної шкоди (див. пункт 7). Суд повторює, що ухвалення рішення або вжиття заходів на користь заявника, в принципі, не є достатнім для того, щоб позбавити його статусу «потерпілого», якщо тільки національні органи влади прямо або по суті не визнали наявність порушення Конвенції та не надали відшкодування шкоди за таке порушення (див., наприклад, рішення у справі «Муртіч і Черімович проти Боснії та Герцеговини» (Murtić and Ćerimović v. Bosnia and Herzegovina), заява № 6495/09, пункт 23, від 19 червня 2012 року).

Висновки: заявнику не було надано належного відшкодування; тому він все ще може вважатися потерпілим від невиконання державою свого зобов’язання надавати заявнику допомогу з виконанням рішення від 24 травня 1999 року.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: право на доступ до суду, невиконання судових рішень, правовий статус потерпілого