Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 червня 2024 року

у справі «UKRAINE v. RUSSIA (RE CRIMEA)»[1]

за заявами №№ 20958/14 і 38334/18

Щодо існування з боку російської федерації адміністративної практики жорстокого поводження та незаконних затримань у Криму

Фабула справи: Уряд України стверджує, що Російська Федерація з 27 лютого 2014 року здійснює ефективний контроль над Автономною Республікою Крим та містом Севастополь, невід'ємними частинами України, і що вона прийняла адміністративну практику в Криму або щодо Криму, яка призвела до численних порушень Конвенції в період з 27 лютого 2014 року по 26 серпня 2015 року, у зв'язку з передбачуваною інтеграцією Криму до складу Російської Федерації.

Уряд-заявник скаржився за цією статтею на нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження і катування, а також незаконне утримання під вартою передбачуваних противників російської "окупації", зокрема, українських військовослужбовців, етнічних українців і татар, а також журналістів.

Правове обґрунтування: у доповіді УВКПЛ за 2017 рік відзначено "численні та серйозні порушення... такі як свавільні арешти та затримання... жорстоке поводження та катування", які включали "елементи сексуального насильства". Жертв тримали без зв'язку з зовнішнім світом, зав'язували очі, били, ... катували електричним струмом ... і погрожували зґвалтуванням". Подібні висновки були зроблені і в інших звітах інших МГО та НУО. Показання свідків і потерпілих щодо ймовірних викрадень, затримань і жорстокого поводження, які виявилися правдивими і заслуговують на довіру, також узгоджувалися з інформацією, що міститься в цих звітах. Жертвами були переважно українські військовослужбовці, проукраїнські активісти, журналісти та кримські татари; поводження, якого вони зазнали, завдало їм беззаперечних моральних і фізичних страждань. Згідно з наявними доказами, такі дії були вчинені безпосередньо або з відома членів ЗС РФ, козацьких формувань, ФСБ, поліції або російських військовослужбовців. Уряд-відповідач не надав жодних записів про затримання, хоча такі матеріали були у його виключному володінні.

Суд повторив, що в його розпорядженні була послідовна інформація про "численні та серйозні порушення права на фізичну та психічну недоторканність", скоєні членами НЗФ, різними козацькими групами, а пізніше - представниками кримської ФСБ та міліції. Уряд України конкретно стверджував, що "українські політичні в'язні" піддавалися побиттю, використанню електричного струму, імітації страти та введенню невідомих препаратів, спрямованих на заподіяння сильного болю або страждань, з метою отримання інформації, отримання зізнань у скоєнні злочинів або свідчень про дії, вчинені іншими особами, а також з метою покарання або залякування. Жорстокість такого поводження у поєднанні з елементом умислу є підставою для його класифікації як катування. Інші види поведінки, такі як, наприклад, погрози жорстокого поводження або психологічний тиск, становили щонайменше нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Вищезазначені твердження були підтверджені як прямими свідченнями жертв та/або їхніх адвокатів, так і звітами МГО та НУО, а також українськими органами прокуратури. Існувала адміністративна практика жорстокого поводження з "українськими політичними в'язнями", яка завдавала їм незаперечних моральних і фізичних страждань. Крім того, не було проведено ефективного розслідування у цій справі, а винні не були притягнуті до відповідальності.

Висновки: Суд доходить висновку, що існувала адміністративна практика, яка суперечить статті 3 Конвенції щодо поводження, якого зазнали українські військовослужбовці, етнічні українці та татари, а також журналісти, і яке завдало їм беззаперечних моральних та фізичних страждань.

Крім того, Суд доходить висновку, що існувала адміністративна практика, яка суперечила статті 5 Конвенції у зв'язку з триманням під вартою цих категорій осіб протягом періоду, що розглядається. Крім того, беручи до уваги наведені вище міркування щодо "законності" заходів, практика, оскаржувана за цим пунктом, застосовувалася відповідно до російського законодавства і тому в жодному разі не може вважатися "законною" у розумінні Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: захист жертв міжнародних збройних конфліктів, «презумпція смерті», захист від незаконного насильства, порушення прав затриманих