Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 липня 2020 року

у справі «D c. FRANCE»[1]

за заявою № 11288/18

Щодо відсутності дискримінації стосовно засобів визнання правових відносин між дітьми, народжених в результаті сурогатного материнства, та їх генетичною матір’ю

Фабула справи: заявники по суті стверджували, що відмова в реєстрації даних виданого в Україні свідоцтва про народження третьої заявниці, що стосується зазначення першої заявниці як її матері, є непропорційним втручанням у право дитини на повагу до її приватного життя, ураховуючи те, що перша заявниця була її генетичною матір’ю.

Заявники у цій справі – подружжя та їхня дитина. Третя заявниця народилася в Україні за допомогою гестаційного сурогатного материнства. У її свідоцтві про народження, виданому 3 жовтня 2012 року в м. Києві, зазначено, що перша заявниця у справі є її матір’ю, а другий заявник – батьком.

Правове обґрунтування: у своїх зауваженнях від 11 лютого 2020 року заявники стверджували, що відмова у внесенні даних про народження дитини, яка народилася за кордоном за допомогою гестаційного сурогатного материнства, в частині, що стосується зазначення стверджуваної матері (яка була і її генетичною матір’ю) під час запису даних стосовно фактичного батька, біологічного батька дитини, було дискримінацією щодо матері дитини.

Висновки: на думку Суду, різниця в поводженні з французькими дітьми, народженими за кордоном за допомогою сурогатного материнства, та іншими французькими дітьми, народженими за межами країни, не полягала в тому, що перші – на відміну від других – не могли отримати визнання за національним законодавством законних відносин «мати – дитина» з особою, вказаною у свідоцтві про народження дитини, народженої за кордоном. Водночас така відмінність полягала в тому, що у відповідний час у першому випадку, на відміну від другого, особи не могли внести до реєстру повної інформації зі свідоцтва про народження і мали б звернутися до процедури усиновлення, щоб мати законні відносини «мати – дитина». Як уже констатував Суд, усиновлення дитини подружжям у цьому випадку було ефективним механізмом визнання правовідносин першої та третьої заявниць.

Уряд пояснив, що ця різниця у ставленні до засобів встановлення правовідносин «мати – дитина» була спрямована на забезпечення, ураховуючи фактичні обставини кожної справи, найкращих інтересів дитини, народженої за допомогою сурогатного материнства, для встановлення таких відносин із стверджуваною матір’ю. Таким чином, Суд визнав, що різниця в ставленні, на яку заявники скаржилися щодо засобів визнання правових відносин між такими дітьми та їх генетичною матір’ю, мала об’єктивне та розумне виправдання.

Констатовані порушення: відсутнє порушення заборони дискримінації разом з правом на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 14 у поєднанні зі ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: права батьків, захист прав дитини, порядок визначення походження дитини, повага до приватного життя, принцип заборони дискримінації