Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 серпня 2020 року

у справі «POLITICAL PARTY “PATRIA” AND OTHERS»

за заявами № 5113/15 та 14 інших

Щодо необґрунтованої відмови партії бати участь у парламентських виборах

Фабула справи: посилаючись на статтю 3 Першого протоколу до Конвенції (право на вільні вибори) та статтю 14 Конвенції (заборона дискримінації), заявники стверджували, що заборона партії-заявникові брати участь у виборах 2014 року була безпідставною та мала прихований мотив, а саме – усунути конкурента з високим рівнем популярності та підтримки у суспільстві.

Правове обґрунтування: скасування реєстрації партії було втручанням як у права партії, так і окремих заявників згідно зі статтею 3 Першого протоколу до Конвенції. Таке втручання ґрунтувалося на передбачуваних положеннях закону та переслідувало легітимну мету дотримання верховенства права та захисту належного функціонування демократії, що передбачало забезпечення рівних та справедливих умов для всіх кандидатів виборчої кампанії та гарантування свободи вираження думки на виборах.

Рішення про дискваліфікацію партії-заявника обґрунтоване насамперед тим, що остання використовувала для своєї агітації кошти іноземного походження, що належали заявнику – лідеру партії. Однак жодних доказів цьому твердженню працівники правоохоронних органів не надали; ні ЦВК, ні національні суди, які погодились із таким твердженням, не вимагали жодного доказу цього, і ухвалили рішення без будь-яких підстав та доказів.

Іншим аргументом щодо обґрунтованості дискваліфікації партії-заявника, що була прийнята ЦВК та національними судами, було те, що вона витратила незадекларовані гроші на придбання 11 автомобілів у травні 2014 року, а також на купівлю палива та оплату послуг мобільного зв’язку. Знову ж таки, доказів, які б підтверджували це твердження, поліція не надала, і їх не вимагали ані ЦВК, ані суди. Крім цього, заявник, лідер партії, під час провадження визнав, що він профінансував придбання 11 автомобілів, але ця купівля відбулася до того, як спірні іноземні кошти були завезені до Молдови, і до початку виборчої кампанії, не кажучи вже про те, що це мало місце до створення партії-заявника.

Висновки: крім необґрунтованості обвинувачень проти партії-заявника, останній не було надано достатніх процесуальних гарантій проти свавілля. Зокрема, ЦВК проінформувала партію-заявника про слухання лише за 15 хвилин до цього, замість мінімум 20 годин, передбачених регламентом ЦВК, у зв’язку із чим партія-заявник була спантеличена і не підготовлена до слухання. Більше того, суди не звернули уваги на всі відповідні аргументи, партії-заявника і без сумніву прийняли необґрунтовані обвинувачення проти неї. Таким чином, дискваліфікація партії-заявника від участі у виборах не була обґрунтована достатніми та належними доказами, провадження виборчої комісії та національних судів не надавали партії-заявникові достатньої гарантії проти свавілля, а рішення національних органів державної влади були необґрунтовані, а тому – свавільними.

Констатовані порушення: право на вільні вибори (ст. 3 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: право на участь у виборах, принцип заборони дискримінації, порушення виборчих прав