Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 04 серпня 2020 року

у справі «KAMINSKAS v. LITHUANIA»

за заявою № 44817/18

Щодо знесення будинку внаслідок порушення заборони будівництва на земельній ділянці лісового фонду

Фабула справи: заявник скаржився, що рішенням про знесення будинку заявника у зв’язку з тим, що будинок був незаконно збудований на ділянці, що належить до земель лісового фонду, порушено його права на повагу до житла.

В червні 2012 року Державна інспекція територіального планування та будівництва Міністерства екології перевірила земельну ділянку заявника і встановила, що будівництво було незаконним. У вересні 2013 року інспекція порушила провадження проти заявника за невиконання припису про знесення. Суд, який розглядав справу, двічі зупиняв провадження, оскільки заявник вживав спроб з узаконення будівництва шляхом зміни призначення земельної ділянки або довівши факт наявності у його дідуся на цьому ж місці домогосподарства. Ці заяви були безуспішними. Суд задовольнив позов Інспекції у жовтні 2017 року, рішення якого було підтримане судом апеляційної інстанції. Верховний суд відмовив у прийнятті касаційної скарги заявника до розгляду у квітні 2018 року. Станом на лютий 2020 року будинок було знесено.

Правове обґрунтування: Суд повторив, що поняття «житло» в розумінні статті 8 Конвенції не обмежується приміщеннями, які знаходяться в законному володінні або які законно створені. Це є автономне поняття, класифікація якого не залежить від національного права. Чи становлять окремі приміщення «житло», яке підпадає під захист статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин справи, а саме наявності достатніх і тривалих зв’язків з певним місцем (див. Yevgeniy Zakharov v. Russia, no. 66610/10, § 30, 14 березня 2017 року, і цитовані в ній справи). Крім цього, навіть якщо за останньою інформацією, наданою до Суду (13 лютого 2020 року), будинок ще не було демонтовано, рішення про знесення підтримали суди і воно набуло обов’язкового до виконання статусу, і видається, що заявник не мав будь-яких додаткових засобів правового захисту щодо цього. Відповідно, Суд не вбачив підстав для сумніву в тому, що це було втручанням у право заявника на повагу до свого житла (див., mutatis mutandis, Gladysheva v. Russia, no. 7097/10, § 91, 6 грудня 2011 року, та Aydarov and Others v. Bulgaria (dec.), no. 33586/15, § 65, 2 жовтня 2018 року, і цитовані в них справи). Не оскаржувалось те, що заборона будівництва житлових споруд на ділянці, що належить до земель лісового фонду, та обов’язок знесення незаконно збудованих споруд мали законне підґрунтя і Суд не вбачив підстав для іншого висновку.

Якщо житло було збудовано без дозволу на будівництво, що вимагається за національним законодавством, виникає конфлікт інтересу між правом особи за статтею 8 Конвенції щодо поваги до його житла і правом інших членів суспільства на охорону навколишнього середовища. При розгляді того, чи вимога особі покинути своє житло є пропорційною переслідуваній меті, досить важливим є питання, чи було таке житло збудовано / встановлено незаконно. У разі якщо будинок був законно збудований, цей факт сам по собі є важливим проти законності вимоги переселення особи. З іншого боку, у разі незаконного будівництва житла на певному місці позиція особи, яка заперечує рішення про виселення, є менш сильною. Суд не поспішає надавати захист тим особам, які свідомо, порушуючи законні заборони, будують житло на екологічно охоронюваній ділянці. В іншому випадку, Суд буде заохочувати незаконні дії на шкоду захисту екологічних прав інших членів суспільства (див. Chapman, цит. вище, § 102).

Зрештою, Суд нагадав, що оскільки позбавлення житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, кожна особа, незалежно від її приналежності до вразливої групи населення, повинна в принципі мати можливість, щоб пропорційність такого заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів за цією статтею Конвенції. Такій особі має бути забезпечено можливість оскарження адміністративного рішення, яким її позбавлено житла з підстави його непропорційності з урахуванням особистих обставин (див. Ivanova and Cherkezov, цит. вище § 53, і справи, наведені в ньому).

Суд підкреслив, що литовське законодавство не передбачає загального та абсолютного правила, за якого збудована без дозволу будівля має бути знесена; воно передбачає можливість узаконення таких будівель постфактум (див. пункт 28 рішення; порівняйте та співставте Ivanova and Cherkezov, цит. вище, § 54). Так само заборона будівництва на земельній ділянці лісового фонду також не була абсолютною – закон встановлював обмежену кількість винятків, за яких статус ділянки лісового фонду міг бути змінений задля надання дозволу на будівництво (див. пункт 26 рішення). Однак, у випадках, коли такі винятки не могли бути застосовані і будівництво не було дозволене, можливість ретроактивного узаконення була виключена законом, а такі будівлі підлягали знесенню. Це може розцінюватись як рішення литовського законодавця у превалюванні екологічних міркувань над інтересами окремих осіб, які незаконно здійснили будівництво на охоронюваних ділянках (див. mutatis mutandis, Garib v. the Netherlands [ВП], no. 43494/09, § 138, 6 листопада 2017 року, і справи, наведені в ньому). Як наслідок, у випадках, як у цій справі, національний закон вимагав від судів лише оцінки того, чи була будівля незаконно збудована на землі лісового фонду. І все ж суди, які вирішували справу заявника, мали взяти до уваги особисті обставини його становища та пропорційність запропонованого заходу.

Висновки: у справі, що розглядалася Судом, не оспорювався факт свідомого і незаконного будівництва заявником свого житла, який також не оскаржувався ані на національному рівні, а ні в Суді. Дійсно, він мав бути обізнаним про обмеження будівництва на ділянці на той час, коли він придбав її, оскільки ділянку вже було віднесено до категорії земель лісового фонду (див. пункт 4 та mutatis mutandis, Kristiana Ltd. v. Lithuania, no. 36184/13, § 110, 6 лютого 2018 року). Проте з матеріалів, що перебували у розпорядженні Суду, не вбачалося, що заявник до початку будівництва намагався змінити цільове призначення земельної ділянки або узаконити будівлю іншим чином. Здається, що заявник розпочав пошуки шляхів для ретроактивного узаконення незаконної конструкції лише після прийняття рішення про її знесення. Більше того, жодних ознак того, що органи влади вжили певних заходів, які б могли змусити заявника повірити у законність конструкції або можливість його фактичного узаконення, не вбачалося (порівняйте та співставте Brežec v. Croatia, no. 7177/10, § 48, 18 липня 2013 року, and Tumeliai v. Lithuania, no. 25545/14, § 78, 9 січня 2018 року). За цих обставин, Суд може дійти висновку лише про те, що заявник збудував будинок на земельній ділянці лісового фонду, свідомо порушивши законні заборони (див. mutatis mutandis, Chapman, цит. вище, § 107). Тому ситуація, в якій опинився заявник, була створена ним самим (див. mutatis mutandis, Sagvolden v. Norway, no. 21682/11, § 142, 20 грудня 2016 року).

В цій справі Суд підкреслив, що національні органи влади вжили низки заходів із надання заявникові можливостей для покращення свого становища. Крім цього, за клопотанням заявника Інспекція продовжила строк для знесення будинку; суди, які розглядали справу заявника, декілька разів зупиняли провадження з метою надання заявникові можливості узаконення будівлі постфактум; при встановленні строку знесення будівлі суди взяли до уваги складнощі, з якими може зіштовхнутись заявник під час холодної пори року; навіть незважаючи на те, що Інспекція була уповноважена знести будинок за рахунок заявника, вона не вживала жодних спроб для його зносу понад рік після ухвалення судом остаточного рішення. ЄСПЛ врахував складне становище заявника з огляду на його пенсійний вік, погане здоров'я та низький дохід. Проте суди співставили інтереси заявника із загальними інтересами у збереженні лісів та довкілля і зазначили, що ані вік заявника ані інші особисті його обставини не можуть мати вирішального значення з урахуванням того, що заявник свідомо збудував будинок на охоронюваній ділянці без відповідного дозволу.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: житлові права, самочинне будівництво, порушення екологічного законодавства