Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 вересня 2020 року

у справі «ФОНД «БАТЬКІВСЬКА ТУРБОТА» ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявою № 5876/15

Щодо компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у ЄСПЛ

Фабула справи: у рішенні, ухваленому 09 жовтня 2018 року (далі – основне рішення), Суд постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з визнанням судами недійсним права власності заявника на майно під час судового розгляду позову, поданого прокурором проти заявника (див. рішення у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine), заява № 5876/15, пункт 64 та пункт 2 резолютивної частини, від 09 жовтня 2018 року).

17 жовтня 2018 року заявник повідомив Уряд, що у випадку задоволення Верховним Судом його заяви про перегляд справи на національному рівні на підставі основного рішення Суду та ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову прокурора, поданого проти нього, заявник відмовиться від своїх початкових вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди і підтримає лише свою вимогу про компенсацію судових та інших витрат.

26 березня 2019 року заявник повідомив Суд, що звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд його справи у зв’язку з висновками Суду, зробленими в основному рішенні. Заявник зазначив, що можливість досягнення угоди за статтею 41 Конвенції залежатиме від результату перегляду справи Верховним Судом.

19 липня 2019 року Уряд повідомив Суд, що 02 липня 2019 року Верховний Суд задовольнив заяву про перегляд справи та ухвалив нову постанову, скасувавши попередні судові рішення, винесені не на користь заявника, та відмовивши у задоволенні позову прокурора, поданого проти заявника. У зв’язку з цим Уряд стверджував, що питання матеріальної та моральної шкоди врегульовано. Він просив Суд відхилити як необґрунтовану чи невідповідну початкову вимогу заявника у частинах щодо компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні, а також вартості експертного звіту. Щодо вимоги заявника про компенсацію судових витрат, понесених під час провадження у Суді, Уряд залишив це питання на розсуд Суду.

04 вересня 2019 року заявник зазначив у відповідь, що оскільки на національному рівні його майнові права були відновлені, він не вимагатиме відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Заявник також відмовився від своєї вимоги про компенсацію судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні, але підтримав свою вимогу про компенсацію судових витрат, понесених під час провадження у Суді, яка мала бути сплачена на банківський рахунок його представника.

Правове обґрунтування: відповідно до статті 41 Конвенції заявник спочатку вимагав відшкодування матеріальної та моральної шкоди, судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні, а також відшкодування вартості експертного звіту, який він надав Суду для підтвердження своєї вимоги про відшкодування матеріальної шкоди. Він також вимагав 7 850 євро в якості компенсації судових витрат, понесених у зв’язку з представництвом його інтересів у Суді, зазначивши, що його представник, пан Н. Кульчицький, та його асистент витратили на підготовку справи п’ятдесят шість годин і сорок п’ять хвилин (які відображено у відповідному акті виконаних робіт), а їхня погодинна ставка становила 150 євро та 40 євро відповідно. Відповідно до договору про надання правової допомоги, укладеного між заявником та його представником, оплата мала бути здійснена після закінчення провадження у Суді та в межах присудженої Судом суми. Заявник також стверджував, що в Україні існувала системна проблема щодо питання, яке розглядалося у цій справі, і просив Суд визначити відповідно до статті 46 Конвенції «термінові заходи», які мають бути вжиті Україною. Насамкінець, він стверджував про можливість досягнення угоди у справі в разі визнання державою його права власності на майно та оплати його судових витрат.

Висновки: щодо вимоги заявника про компенсацію судових витрат, понесених під час провадження у Суді – єдиної вимоги, яку заявник підтримав за статтею 41 Конвенції – Суд зазначає, що відповідно до його практики заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає за доцільне присудити заявнику суму у розмірі 3 500 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді. Сума має бути сплачена на банківський рахунок представника заявника (див., наприклад, рішення у справі «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 116 і 117, від 07 листопада 2013 року)

Констатовані порушення: справедлива сатисфакція (ст. 41).

Ключові слова: витрати на адвоката, право на відшкодування судових витрат, право на справедливу сатисфакцію