Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 вересня 2020 року

у справі «OOO REGNUM v. RUSSIA»

за заявою № 22649/08

Щодо недотримання судом справедливого балансу між правом електронного ресурсу новин на свободу вираження поглядів та правом юридичної особи на захист своєї репутації

Фабула справи: посилаючись на статтю 10 Конвенції, компанія-заявник скаржилася, що рішення суду, ухвалене в жовтні 2007 року, становило непропорційне втручання у її право на свободу вираження поглядів. Крім цього, вона стверджувала, що суди не дотримали балансу між правом позивача на повагу ділової репутації і правом компанії-заявника на висвітлення інформації, а також правом громадськості бути обізнаним про потенційну небезпеку для здоров'я.

Компанія-заявник у цій справі є розповсюджувачем новин (ЗМІ) в електронній формі. В листопаді 2005 року компанія-заявник на своєму вебсайті опублікувала три новини про 37-річну жінку з Республіки Комі, яку було госпіталізовано у зв’язку з отруєнням ртуттю після вжиття соку «Любимый Сад». Ці новини компанія-заявник обґрунтовувала інформацією, отриманою від місцевих правоохоронних органів та державної служби із захисту прав споживачів. В березні 2016 року одна з юридичних осіб, яка виробляла безалкогольні напої під торговою маркою «Любимый Сад», ініціювала дифамаційне провадження проти компанії-заявника. Хоча нижчестоящі господарські суди і відхилили її позов, проте в жовтні 2007 року окружний господарський суд, розглянувши касаційну скаргу, вимоги позивача задовольнив у повному обсязі. Суд встановив, що новини містили неправдиві твердження, які «заплямували» ділову репутацію скаржника. Суд присудив скаржнику 1 000 000 рублів (що на час подій відповідало 28,425 євро) компенсації.

Правове обґрунтування: підкреслюючи статус скаржника як юридичної особи (підприємство), Суд зауважив, що він попередньо визнавав, що інтерес приватної компанії в захисті своєї репутації за допомогою дифамаційного спору може відповідати широкому економічному благу, і що таким чином держава користується свободою розсуду стосовно засобів, які вона передбачає в національному праві для оскарження компанією правдивості тверджень, що можуть зашкодити її репутації (див. Steel and Morris v. the United Kingdom, no. 68416/01, § 94, ECHR 2005-II, та Uj v. Hungary, no. 23954/10, § 22, 19 липня 2011 року). Разом із цим Суд підкреслив різницю між інтересами в репутації юридичної особи та репутацією особи фізичної як члена суспільства. Тоді як останнє може мати наслідки для гідності особи, перше позбавлене морального аспекту (див. у світлі дифамаційного провадження, порушеного органами влади Margulev v. Russia, no. 15449/09, § 45, 8 жовтня 2019 року).

ЄСПЛ відзначив, що скаржник, який порушив дифамаційне провадження проти компанії-заявника, є комерційною юридичною особою. Суд визнав, що цей факт має бути взятий до уваги під час вирішення того, які принципи прецедентного права Суду є доцільними в аспекті урівноваження одне з одним конкуруючих конвенційних прав. На думку Суду, наведені нижче критерії є доцільними при оцінці необхідності втручання, де право на свободу медіа зважується з конкуруючим правом на репутацію комерційної компанії: тематика оскаржуваних публікацій, а саме чи стосувалися вони питання, що має суспільне значення; зміст, форма та наслідки публікацій; спосіб, у який була отримана інформація, та її правдивість; суворість накладеного покарання на ЗМІ та журналістів (див. mutatis mutandis, Satakunnan Markkinapörssi Oy and Satamedia Oy, цит. вище, § 165).

Суд зазначив, що темою трьох оскаржуваних публікацій був випадок отруєння ртуттю після вжиття придбаного в магазині безалкогольного напою. На думку Суду це явно стосується важливого аспекту здоров'я людини і викликає серйозну проблему з точки зору захисту споживачів. Таким чином, оскаржувані новини містили інформацію, яка становила значний інтерес для суспільства (порівняйте Bergens Tidende and Others v. Norway, no. 26132/95, § 51, ECHR 2000-IV, та Haldimann and Others v. Switzerland, no. 21830/09, § 56, ECHR 2015).

Що стосується змісту та форми публікації, Суд підкреслив, що три новини були короткими та виключно інформативними. Вони були сформульовані як виклад фактів і не містили суб’єктивної оцінки ситуації, про яку повідомив журналіст і яка могла розцінюватись як оціночне судження. Основною метою статей не було звинувачення комерційної компанії у вчиненні правопорушень чи морально недопустимих діянь, а лише висвітлення інформації органів влади з питань суспільного здоров'я (порівняйте Bladet Tromsø and Stensaas v. Norway [ВП], no. 21980/93, § 63, ECHR 1999-III). Те, що компанія-заявник послалась на інформацію, отриману з офіційних джерел, не може використовуватись проти неї, оскільки представники ЗМІ мають мати право робити це без проведення незалежного дослідження / вивчення (там само § 68, та Colombani and Others v. France, no. 51279/99, § 65, ECHR 2002-V). В іншому випадку ефективність статті 10 Конвенції істотно зменшилась би (див. Selistö v. Finland, no. 56767/00, § 60, 16 листопада 2004 року).

Висновки: висвітлена інформація в трьох новинах, які окружний суд визнав дифамаційними, рівноцінна твердженням про факти, існування яких на час публікації було підтверджено. Враховуючи факт, що оскільки питання в цій справі стосувались фактичних тверджень, важливо, щоб обов’язки та відповідальність ЗМІ були дотримані, а з огляду на те, яким чином була отримана інформація, Суд переконаний, що при висвітленні на вебсайті компанія-заявник при виконанні своїх обов’язків з поширювачів точної та правдивої інформації діяла відповідно до принципів відповідальної журналістики.

Щодо суворості накладеного на компанію-заявника покарання, Суд підкреслив значний розмір присудженої компенсації скаржнику, яка за твердженням компанії-заявника мала «стримувальний ефект» у їх свободі вираження поглядів. Окружний суд, зробивши висновки стосовно скаржника, не надав жодних аргументів щодо того, чому він надав більшу вагу репутаційним інтересам комерційної компанії ніж інтересу громадськості бути поінформованим про таку важливу подію як випадок отруєння ртуттю через харчові продукти, реалізовані в комерційних цілях. Окружний суд не провів жодної оцінки, навіть поверхневої, щодо пропорційності значної суми компенсації заподіяній діловій репутації шкоді, заявленій комерційною компанією, таким чином ігноруючи вимогу Конвенції про те, що компенсація внаслідок дифамації повинна мати розумне пропорційне співвідношення із заподіяною репутації шкодою (див. Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom, 13 липня 1995 року, § 49, Series A no. 316-B, та Steel and Morris, цит. вище, § 96). Отже, Суд дійшов висновку, що окружний суд не навів «належних та достатніх причин» для виправдання суми компенсації в 1 000 000 рублів стверджуваної шкоди репутації комерційний компанії.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: дифамаційні спори, електронні медіа, захист репутації інших осіб, право на поширення інформації