Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 вересня 2020 року

у справі «G.L. v. ITALY»

за заявою № 59751/15

Щодо незабезпечення державою надання дитині з особливими потребами спеціалізованої допомоги при отриманні початкової освіти

Фабула справи: заявниця - молода дівчина (Г. Л.), яка страждала на аутизм, скаржилась на неспроможність отримати спеціалізовану допомогу в навчанні під час перших двох років здобуття нею початкової освіти (між 2010 та 2012 роками) при тому, що така підтримка була передбачена законом.

Правове обґрунтування: італійська правова система гарантувала право на освіту дітям з особливими потребами шляхом інклюзивної освіти в основних школах. В Італії всі діти навчались в школах одного типу і на весь період обов’язкової освіти діти з особливими потребами були інтегровані до звичайних класів державних шкіл, і держава запровадила психолого-педагогічні служби для забезпечення присутності в таких класах допоміжного вчителя, який координував роботу помічників, працюючи з класним керівником та розділяючи відповідальність за клас. Проте в цій справі Г. Л. скаржилась, що вона два роки не отримувала спеціалізованої допомоги, передбаченої законом.

Що стосується відмови органів влади у наданні Г. Л. спеціалізованої допомоги між 2010 та 2012 роками, Уряд зазначав, що органи влади не мали достатніх фінансових ресурсів; адміністрація школи за власний рахунок запровадила спеціалізовану допомогу, що надавалась працівниками школи. Згідно з наявною в матеріалах справи інформацією, школа витратила 476,56 євро за послуги, що були надані шістьма людьми протягом одного шкільного року. ЄСПЛ дійшов висновку, що Г. Л. не могла продовжувати відвідування початкової школи за умов, рівноцінних умовам, якими користуються учні, які не мають особливих потреб, і ця різниця у ставленні зумовлена її інвалідністю. Тому, протягом двох шкільних років, окрім приватної допомоги, яку оплачували батьки дівчинки, і наступних заходів працівників школи, про які Уряд не надав жодних деталей, Г. Л. не отримувала спеціалізованої допомоги, яку вправі отримувати і яка б давала їй можливість здобувати шкільну освіту та користуватися соціальними послугами на тих самих умовах, що й інші учні.

Адміністративні суди, які вирішували справу, взяли до уваги відсутність фінансових ресурсів як причину ненадання спеціалізованої допомоги без розгляду того, чи дотримали державні органи справедливого балансу між освітніми потребами Г. Л. та обмеженою можливістю адміністрації школи відповідати їм, або чи були твердження Г. Л. про дискримінацію обґрунтованими. Зокрема, вони не з’ясували, чи обмеження бюджету, на що посилались органи влади, мали такий самий вплив на надання освіти для дітей, що не мали особливих потреб, як для дітей з інвалідністю.

Висновки: ЄСПЛ визнав, беручи до уваги прийняту в Італії модель інклюзивної освіти, що всі учні відвідують одні й ті ж класи, а з огляду на прецедентну практику Касаційного суду всі бюджетні обмеження повинні мати рівноцінний вплив на положення про освіту як для учнів з особливими потребами, так і без них. ЄСПЛ також повторив, що згідно зі статтею 15 переглянутої Європейської соціальної хартії держави зобов’язані «сприяти повній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства (осіб з особливими потребами), зокрема через засоби, які включають в себе технічну допомогу, спрямовану на подолання бар’єрів у спілкуванні та мобільності». Таким чином, Г. Л. мала би бути забезпечена спеціалізованою допомогою для сприяння її самостійності та особистої комунікації, і також для покращення її навчання, взаємодії з іншими та інтеграції в школі, задля уникнення ризику маргіналізації. Органи влади не намагались визначити дійсні потреби дівчинки та надати підтримку з метою забезпечення продовження отримання нею початкової освіти за умов, наскільки це можливо, рівноцінних тим, у яких навчались інші діти, які відвідували цю ж школу, без накладення непропорційного чи надмірного тягаря на адміністрацію навчального закладу.

Дискримінація, якої зазнала дівчинка, була ще серйознішою, оскільки мала місце на стадії початкової освіти, яка формувала основу навчання дитини та соціальної інтеграції, надаючи їй можливість отримати свій перший досвід спільного проживання в суспільстві, що є обов’язковим для більшості країн. Тому Уряд не продемонстрував, що національні органи влади діяли з належною ретельністю для забезпечення можливості Г. Л. реалізувати своє право на освіту на рівних умовах з іншими учнями та дотримання справедливого балансу між конкуруючими інтересами.

Констатовані порушення: заборона дискримінації у поєднанні з правом на освіту (ст. 14 взята разом зі ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони дискримінації, права осіб з інвалідністю, порушення прав дитини