Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2020 року

у справі «AGGERHOLM v. DENMARK»

за заявою № 45439/18

Щодо тривалої іммобілізації особи у психіатричній лікарні

Фабула справи: заявник, який страждає на шизофренію, скаржився на те, що він був прив’язаним до ліжка у психіатричній лікарні приблизно 23 години, впродовж одного з найбільш тривалих періодів такої іммобілізації з-поміж будь-яких, розглянутих Судом.

У 2005 році заявника було засуджено до госпіталізації у психіатричному закладі після п’яти випадків насильства щодо державних службовців. Після спливу восьми років покарання лікар заявника прийняла рішення про його знерухомлення шляхом прив’язування до ліжка після погроз щодо неї. Взявши до уваги попередні спроби погроз нападів на персонал лікарні та його пацієнтів, лікар дійшла висновку, що заявник становив небезпеку, скасувала його день відпочинку та розпорядилася про вжиття обмежувальних заходів, які розпочалися 8 лютого 2013 року о 13:15. Згідно з щоденними медичними записами інший лікар оглянув заявника через п’ять годин і 40 хвилин, визнав його «тихим», «більш балакучим»; вирішив звільнити одну пов’язку на нозі та дозволив відвідати туалет. Чотири години потому той самий лікар підтримав обмежувальні заходи, оскільки заявник все ще був потенційно небезпечним. О 10:30 ранку наступного дня, оскільки заявник спав всю ніч, лікар вирішив, що відтепер він є безпечним, тому його можна звільнити від пасків ліжка. Заявника було звільнено о 12:05 після розмови з лікарем. Заявник скаржився до різних адміністративних та судових органів. Суди встановили, що застосовані до заявника заходи були необхідними задля уникнення неминучої небезпеки для нього та інших осіб і менш суворі заходи не могли бути застосовані.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ встановив, що ця справа є відмінною від інших справ, у яких він визнавав, що прив’язати особу до ліжка навіть на декілька годин вже є достатнім для констатування порушення статті 3 Конвенції. Більше того, Суд підкреслив, що національні суди ретельно розглянули справу, у світлі Європейських та національних стандартів, підтверджуючи наявність достатніх підстав для рішення лікаря прив’язати заявника до ліжка. Крім цього, незважаючи на спроби поговорити чи просто залишити заявника в спокої, він залишався надзвичайно агресивним, і лікар, обізнаний про його історію нападів на персонал лікарні та інших пацієнтів, визнав, що він становив небезпеку для оточуючих. Суди загалом також вказували, що згідно із записами застосування жоднен альтернативний прив’язуванню захід не був можливим. ЄСПЛ не може спекулювати тим, чи могли бути застосовані менш інтрузивні заходи, наприклад, заспокійливі ліки.

Висновки: ЄСПЛ відзначив, що іммобілізація заявника використовувалася як крайній захід і це було єдиним доступним заходом для запобігання безпосередній чи неминучій шкоді іншим особам. Проте ЄСПЛ зауважив, що національні суди не розглянули питання стосовно продовження та тривалості цього заходу. По-перше, заявник мав вільну лише одну ногу, йому було дозволено відвідати туалет лише після огляду лікаря, який встановив, що він заспокоївся, тоді як вже після спливу чотирьох годин той самий лікар визнав заявника все ще потенційно небезпечним і продовжив обмежувальні заходи. ЄСПЛ підкреслив, що потенційна небезпека не може бути прирівняна до безпосередньої загрози, як це передбачено національним законодавством. По-друге, заявник не отримував медичної допомоги впродовж 12 годин, коли він спав всю ніч, а також і з боку персоналу лікарні. Це означало, що жодної оцінки небезпеки заявника впродовж цього часу проведено не було. По-третє, хоча черговий лікар вирішив, що заявника можна було безпечно звільнити о 10:30 9 лютого 2013 року, він звільнив його лише після спливу 1 години і 35 хвилин. Жодного пояснення цієї затримки надано не було. Таким чином, органи влади недостатньо довели, що продовжувана іммобілізація заявника до ліжка впродовж 23 годин була суворо необхідною. Суд не може визнати те, що такі заходи поважали гідність людини і не спричинили йому біль і страждання.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: застосування примусу в психіатрії, захист осіб з психічними захворюваннями, принцип заборони катування, нелюдське поводження