Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 жовтня 2020 року

у справі «GOGIĆ v. CROATIA»

за заявою № 1605/14

Щодо невирішення судами спору про виплату заборгованості за контрактом

Фабула справи: заявник скаржився на відсутність доступу до суду для подання скарги на те, що баскетбольний клуб не платить йому за гру.

Правове обґрунтування: щодо оцінки заявлених тверджень заявника у частині відсутності доступу до суду, що регламентовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, ЄСПЛ зауважив, що між сторонами немає спору щодо того, чи застосовується до відповідного провадження стаття 6 Конвенції. Ураховуючи той факт, що спірні питання стосуються вимоги про компенсацію, Суд не мав підстав для сумніву щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (див., напр., Georgiadis v. Greece, рішення від 29 травня 1997 року, пункт 37, Звіти про судові рішення та ухвали 1997‑III, та Shulepova v. Russia, заява № 34449/03, пункт 60, рішення від 11 грудня 2008 року).

ЄСПЛ послався на загальні принципи щодо доступу до суду, викладені у справах Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania [ВП], заява № 76943/11, пункти 84–90, 116 ЄСПЛ 2016 (витяги) та Zubac v. Croatia [ВП], заява № 40160/12, пункти 76–79, рішення від 5 квітня 2018 року.

Право на доступ до суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує не лише право порушувати провадження у справі, але й право на «вирішення» спору судом (див., серед іншого, Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania, процит. вище, пункт 86).

Висновки: у цій справі Суд зазначив, що заявник мав можливість порушити провадження у відповідному суді, подавши цивільний позов проти клубу з вимогою виплатити йому заборгованість. Однак йому так і не вдалося врегулювати спір із клубом щодо його вимоги про виплату компенсації. Це обґрунтовано тим, що суди нижчих інстанцій вважали, що він мав звернутися до суду у межах виконавчого провадження, а не цивільного. Однак після того, як він виконав таку вимогу, Верховний суд вирішив, що він повинен був фактично звернутися із заявою у межах цивільного провадження, а не виконавчого. Таким чином, заявник не зміг отримати остаточного «вирішення» щодо його спору із клубом у частині виплати йому компенсації. Отже, було втручання у право заявника на доступ до суду. ЄСПЛ зауважив, що впродовж розгляду справи на національному рівні заявник належним чином використовував усі доступні засоби правового захисту. Зрештою, справа заявника залишилася невирішеною у зв’язку з низкою недоліків та невизначеностей, що виникли в результаті дій національних судів. Крім цього, ЄСПЛ підкреслив, що, як стверджував заявник, строк позовної давності вже сплив. Тому сплинули строки позовної давності стосовно його вимоги, і вона не може бути розглянута в рамках цивільного провадження; Уряд цих тверджень не заперечував.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: прав на судовий захист, захист цивільних прав, право на доступ до правосуддя