Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 жовтня 2020 року

у справі «C v. CROATIA»

за заявою № 80117/17

Щодо порушення прав дитини у справі про встановлення над нею опіки

Фабула справи: заявник скаржився, що під час другого етапу проваджень та впродовж наступного виконання рішення про опіку йому не було призначено опікуна ad litem для представництва та захисту його інтересів; не було надано можливості бути заслуханим / почутим під час цих проваджень і що рішення про надання права опіки його батькові без жодної підготовки та адаптаційного періоду не відповідало його найкращим інтересам, що суперечило статті 8 Конвенції.

У січні 2010 року рішенням суду шлюб батьків заявника було розірвано. Місце проживання заявника визначено з його матір’ю А., а батькові В. було надано право на побачення з ним. Пізніше мати заявника звинуватила його батька у сексуальному розбещенні дитини та клопотала про припинення контакту заявника з ним; проте її клопотання було відхилене у зв’язку з невстановленням вчинення батьком заявника стверджуваних дій. Після тверджень матері заявника про його сексуальне розбещення в рамках адміністративного та судових проваджень у жовтні 2012 року було підготовлено експертний висновок, у якому, зокрема, вказувалось, що мати завдавала заявникові емоційних образ. На основі цього звіту його батько звернувся з проханням про надання йому права на опіку над дитиною, яке було задоволене судом у червні 2015 року та підтримане в апеляційному порядку («другий етап проваджень»). Мати ініціювала третій етап проваджень, коли заявник повернувся до неї в червні 2016 року, втікши від батька, з яким він перебував на виконання судового рішення. У 2019 році соціальний центр, що був залучений до справи, запропонував тимчасово помістити заявника до дитячого будинку, проте суди відхилили це клопотання.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ нагадав, що стаття 8 Конвенції вимагає дотримання органами влади справедливого балансу між інтересами дитини та її батьками і що під час процесу урівноваження особлива увага має бути приділена найкращим інтересам дитини, які, залежно від характеру та серйозності, можуть переважати над правами батьків. Зокрема, мати / батько не мають права згідно зі статтею 8 Конвенції вживати таких заходів, що можуть заподіяти шкоду здоров’ю чи розвитку дитини (див. Sahin v. Germany [ВП], no. 30943/96, § 66, ECHR 2003-VIII; Sommerfeld v. Germany [ВП], no. 31871/96, § 64, ECHR 2003-VIII (витяги)). Із цією метою Суд мав з’ясувати, чи провели національні суди комплексний аналіз усієї сімейної ситуації разом із низкою таких аспектів, як фактичний, емоційний, психологічний, матеріальний / майновий та медичний, і чи забезпечили збалансовану та розумну оцінку відповідних інтересів кожної особи, виявляючи постійний інтерес з визначення / пошуку такого рішення, яке б відповідало найкращим інтересам дитини (див. Neulinger and Shuruk v. Switzerland [ВП], no. 41615/07, § 139, ECHR 2010, та Antonyuk v. Russia, no. 47721/10, § 134, 1 серпня 2013 року).

ЄСПЛ також нагадав, що, хоча стаття 8 Конвенції не містить явних процесуальних вимог, процес прийняття рішення має бути справедливим і таким, що забезпечує належну повагу до інтересів, гарантованих статтею 8 Конвенції (див., напр., T. P. and K. M. v. the United Kingdom [ВП], no. 28945/95, § 72, ECHR 2001-V (витяги)). Крім цього, у низці справ щодо дітей Суд розглядав питання, чи були батьки достатньою мірою залучені до процесу прийняття рішення, для того, щоб установити, чи мало місце порушення статті 8 Конвенції (див., напр., Sommerfeld, згадану вище, §§ 66–75, та Sahin, згадану вище, §§ 68–78). ЄСПЛ вже попередньо зазначав, що такі ж міркування мають mutatis mutandis застосовуватись і до дітей – як у судовому, так і в адміністративному провадженнях стосовно їхніх прав за статтею 8 Конвенції. Зокрема, в таких справах не можна сказати, що діти, здатні формулювати власні думки, були достатнім чином залучені до процесу прийняття рішення у разі, якщо їм не було надано можливості бути заслуханими і тим самим висловити свої погляди відповідно до свого віку та зрілості (див. M. and M. v. Croatia, no. 10161/13, §§ 171 та 181, ECHR 2015 (витяги)).

У світлі вищенаведених національних і міжнародних правових стандартів Суд не міг погодитися з Урядом, що не було необхідним призначення спеціального опікуна ad litem заявникові лише тому, що він офіційно не був стороною провадження у провадженні з опіки. Навпаки, ЄСПЛ підкреслив, що ситуація заявника – дитини розлучених батьків, які вирішують питання щодо її опіки, видається одним із прикладів справ, у яких діти можуть потребувати спеціальних опікунів ad litem для захисту своїх інтересів, пояснень про судові провадження, ухвалені рішення та їхні наслідки, а також підтримувати зв’язок між суддею та дитиною загалом. Однак заявникові жодного разу не було надано такого опікуна в рамках другого етапу проваджень, ці функції було покладено на його матір.

Далі ЄСПЛ розглянув питання про те, чи було надано заявникові – на час подій 9- річній дитині, можливість бути заслуханим під час другого етапу проваджень компетентним судом. У зв’язку із цим ЄСПЛ зауважив, що стаття 86 Закону про сім’ю 2003 року, чинна на час подій, передбачала, що дитина вправі висловлювати свою думку в ході провадження, пов’язаного з прийняттям рішення про її право чи інтерес. Крім цього, цією статтею передбачалося, що поглядам дитини варто приділяти належну увагу відповідно до її віку та зрілості. Такий обов’язок заслухати дитину був посилений Законом про сім’ю 2015 року. ЄСПЛ знову нагадав, що відповідно до чинних міжнародних стандартів у будь-якому судовому чи адміністративному провадженні стосовно прав дитини за статтею 8 Конвенції діти, здатні формулювати власні думки, мають достатньою мірою бути залучені до процесу прийняття рішення, їм повинна бути надана можливість бути заслуханими і висловити свою думку (див. M. and M., цит. вище, §§, 171 та 181; M. K. v. Greece, no. 51312/16, §§ 74 та 91, 1 лютого 2018 року; див. також §§ 53 та 73 цього рішення).

Висновки: у цій справі жоден із судових органів при вирішенні питання опіки не заслухав заявника. Уряд у цій частині стверджував, що відповідне законодавство не передбачало обов’язку прямого залучення дитини і що в будь-якому разі відповідні органи влади були добре обізнані про бажання заявника жити зі своєю матір’ю. ЄСПЛ не переконав аргумент Уряду. З точки зору відповідних правових стандартів із зазначеного питання у цій справі Суд не побачив достатнього пояснення того, чому національні суди не розглянули можливості прямого залучення заявника до провадження та не надали жодних причин, чому його не було заслухано. Потенційна необхідність у безпосередній участі заявника була особливо важливою з огляду на недоліки в його представництві. На думку Суду, недосконале представництво та ненадання представника у відповідному порядку разом із незаслуховуванням думки заявника заподіяли непоправної шкоди процесу прийняття рішення.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист прав дитини, принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини, право на повагу до сімейного життя