Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 жовтня 2020 року

у справі «GUZ v. POLAND»

за заявою № 965/12

Щодо порушення права судді на свободу вираження поглядів задля захисту своїх інтересів у рамках процедури підвищення по посаді

Фабула справи: посилаючись на статтю 10 Конвенції, заявник скаржився, що притягнення його до дисциплінарної відповідальності становило порушення його права на вираження своєї думки на звіт про свою роботу, який він вважав неточним / недостовірним.

Правове обґрунтування: загальні принципи щодо визначення, чи втручання у право на свободу вираження поглядів було «необхідним у демократичному суспільстві», міцно закріплені в усталеній практиці Суду (див., окрім інших прикладів, Peruzzi v. Italy, no. 39294/09, §§ 45–49, 30 червня 2015 року; Boykanov v. Bulgaria, no. 18288/06, § 35, 10 листопада 2016 року; та Miljević v. Croatia, no. 68317/13, § 48, 25 червня 2020 року). Загальні принципи щодо свободи вираження поглядів суддів були узагальнені Судом у рішенні Baka v. Hungary [ВП] (no. 20261/12, §§ 162–167, 23 червня 2016 року).

ЄСПЛ повторив, що питання щодо функціонування правосуддя – ключового елементу будь-якого демократичного суспільства, відповідають інтересам суспільства. У зв’язку із цим варто враховувати особливу роль правосуддя в суспільстві. Як гарант справедливості, що є фундаментальною цінністю у правовій державі, правосуддя має користуватись суспільною довірою для того, щоб успішно виконувати свої функції (див. Morice v. France [ВП], no. 29369/10, § 128, ECHR 2015, та Baka, цит. вище, § 164). ЄСПЛ також узяв до уваги твердження заявника, що його дії були мотивовані суспільним інтересом у забезпеченні справедливості процедури підвищення на посаді.

Що стосується характеру оскаржуваних тверджень, то ЄСПЛ зауважив, що у своїх письмових зауваженнях на звіт судді-інспектора заявник вказав, що оцінка його роботи була проведена «поверхово, несправедливо та тенденційно».

ЄСПЛ підкреслив, що національні суди розглянули ці зауваження у світлі критеріїв, необхідних для зайняття посади судді. Вони, зокрема, зазначили про обов’язок поводитися належним чином та уникати будь-яких дій, які могли б зашкодити гідності судді. Національні суди послалися на відповідне національне законодавство, за яким критика одного судді щодо іншого має бути тактовною, помірною та безсторонньою. У світлі вищевказаних обов’язків національні суди визнали, що заявник перевищив межі свого права висловлювати думку і не дотримувався стандартів суддівської етики, заподіявши шкоду здійсненню правосуддя. Крім цього, він заподіяв шкоду репутації судді-інспектора та її професійному статусу. У зв’язку із цим Апеляційний суд визнав, що коментарі заявника були надмірно оціночними судженнями, оскільки не мали під собою достатньої фактологічної основи.

ЄСПЛ визнав, що судді мають демонструвати стриманість при реалізації свого права на свободу вираження поглядів у всіх випадках, коли авторитет та безсторонність правосуддя може бути поставлено під сумнів (див., серед інших справ, Wille v. Liechtenstein [ВП], no. 28396/95, § 64, ECHR 1999-VII; Di Giovanni, цит. вище, § 71; Baka, цит. вище, § 164; та Simić v. Bosnia and Herzegovina (ухв.), no. 75255/10, § 33, 15 листопада 2016 року).

Суд нагадав, що під час оцінювання пропорційності втручання також мають бути взяті до уваги характер та суворість застосованого покарання (див., наприклад, Morice, цит. вище, § 175). У цій справі заявника було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за посягання на авторитет посади судді та застосовано стягнення у вигляді попередження, що було найменш суворим із стягнень. Інформація про притягнення заявника до дисциплірної відповідальності була відображена у його суддівському досьє протягом 5 років. ЄСПЛ у багатьох справах зауважував, що втручання у право на свободу вираження поглядів може мати стримуючий ефект у реалізації цього права (див. Kudeshkina v. Russia, no. 29492/05, § 99–100, 26 лютого 2009 року, та Baka, цит. вище, § 167). У справі заявника притягнення його до дисциплінарної відповідальності, імовірно, могло мати наслідки для майбутніх перспектив розвитку його кар’єри (пункт 96 рішення). У зв’язку з наведеним ЄСПЛ дійшов висновку, що, з одного боку, національні суди належним чином не збалансували необхідності із захисту авторитету судових органів / правосуддя та репутації чи прав інших осіб та, з другого боку, необхідності із захисту права заявника на свободу вираження поглядів. З цього випливало, що оскаржуване втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві».

Висновки: у цій справі зауваження заявника не стосувалися здійснення ним повноважень судді, а стосувалися внутрішнього етапу процедури підвищення на посаді, в якому старший суддя оцінив роботу заявника. Хоча це може бути необхідним задля захисту правосуддя / судових органів від заподіяння такими нападами непоправної шкоди, які, по суті, є необґрунтованими, це не може мати наслідком заборону суддям висловлювати свої погляди шляхом оціночних суджень, що мають достатню фактологічну основу, з питань, які становлять суспільний інтерес і пов’язані з функціонуванням правосуддя чи забороною будь-якої критики на адресу останньої. У цій справі суддя-інспектор підготувала свій звіт, діючи на своїй офіційній посаді, а тому могла бути розкритикована в дозволених межах, а не лише в теоретичному чи загальному плані. Крім цього, Суд нагадав про необхідність чіткого розмежування критики та образи. Якщо єдиною метою / наміром будь-якої форми вираження поглядів є образа суду або членів / працівників цього суду, то відповідне покарання, в принципі, не буде становити порушення пункту 2 статті 10 Конвенції. Зважаючи на обставини цієї справи, Суд не вбачив у зауваженнях заявника жодного наміру образити суддю-інспектора.

ЄСПЛ підкреслив, що Апеляційний суд визнав, що він не мав повноважень з визначення правильності звіту про роботу, проте підтвердив, що останній містив деякі незначні неточності. Крім цього, ЄСПЛ відзначив, що для Верховного суду питання достовірності звіту не було важливим для оцінки поведінки заявника. З цієї точки зору важко зрозуміти, яким чином заявник мав продемонструвати те, що його оціночні судження мали достатню фактологічну основу. ЄСПЛ відзначив аргумент заявника, що він мав право коментувати звіт, оскільки останній, на його думку, містив неточну оцінку його роботи. Зокрема, заявник стверджував, що суддя-інспектор критикувала його за невиконання ним вказівок керівництва без надання йому можливості відповісти на такі твердження. Варто також підкреслити, що заявник реалізував своє право на свободу вираження поглядів задля захисту своїх інтересів у рамках процедури підвищення по посаді, надавши свої зауваження компетентним органам.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: внутрішньоорганізаційні відносини, право на свободу слова, підстави відповідальності суддів, професійна етика суддів