Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 13 червня 2024 року
у справі «SCI LE CHÂTEAU DU FRANCPORT c. FRANCE»
за заявою № 3269/18
Щодо матеріальної відповідальності держави за нездійснення компенсації шкоди, завданої внаслідок тривалого арешту майна в рамках кримінального розслідування
Фабула справи: ця справа стосується вилучення в рамках кримінального розслідування замку, що належав компанії-заявниці, Société Civile Immobilière Le Château du Francport, його повернення у напівзруйнованому стані через чотири роки та відхилення національними судами позову заявника про відшкодування шкоди, оскільки вона не довела, що шкода була завдана внаслідок грубої недбалості з боку держави.
У рішенні від 7 липня 2022 року ("рішення в основному провадженні") Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (SCI Le Château du Francport, № 3269/18, 7 липня 2022 року).
Відповідно до статті 41 Конвенції компанія-заявник вимагала справедливої сатисфакції у розмірі 5 534 075,14 євро відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 євро відшкодування моральної шкоди. Вона також вимагала 4 800 євро відшкодування судових витрат, понесених у національних судах, та 19 100 євро відшкодування витрат на її представництво в Суді.
Що стосується компенсації, яка має бути присуджена заявнику за матеріальну та моральну шкоду, завдану встановленими порушеннями, Суд у своєму рішенні в основному провадженні встановив, що питання про застосування статті 41 Конвенції не є спірним. Відповідно, він залишив за собою юрисдикцію і запропонував Уряду та заявнику подати йому в письмовій формі протягом шести місяців з дня отримання повідомлення про ухвалення рішення свої зауваження з цього питання і, зокрема, повідомити його про будь-яку угоду, якої вони можуть досягти (там само, § 62 і пункт 4 резолютивної частини). Що стосується судових витрат, Суд присудив заявнику загальну суму в розмірі 19 000 євро.
Правове обґрунтування: застосовуючи статтю 41, Суд має певну свободу дій у визначенні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню; про це свідчать прикметник "справедливий" та словосполучення "у відповідних випадках" (Comingersol S.A. c. Portugal [GC], № 35382/97, § 29, ECHR 2000-IV). Як видно з прецедентної практики, такі міркування виникають, зокрема, у випадках, коли Суд не вважає за можливе або доцільне обчислити точну суму шкоди, що підлягає відшкодуванню. Дійсно, за відсутності достатньо надійних доказів, таких як експертний висновок незалежного експерта, призначеного судом, оцінка Судом суми, що підлягає присудженню, може ґрунтуватися лише на розумній оцінці у світлі заяв сторін (див., mutatis mutandis, рішення у справі Tendam v. Spain (справедлива сатисфакція)", № 25720/05, § 14, від 28 червня 2011 року).
У цій справі Суд посилається на своє рішення про те, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 у зв'язку з відмовою національних судів відшкодувати компанії-заявнику шкоду, завдану неналежним збереженням державними органами її майна під час арешту (див. рішення в основному провадженні, п. 53). У світлі цього судового рішення, безумовно, доцільно присудити компенсацію за завдану матеріальну шкоду. Така компенсація ґрунтується на тому, що у цій справі саме відсутність адекватної компенсації за завдану шкоду, а не власне незаконність захоплення замку призвела до порушення, встановленого статтею 1 Протоколу № 1 (див., mutatis mutandis, рішення у справі Avellar Cordeiro Zagallo v. Portugal (справедлива сатисфакція), № 30844/05, § 14, від 8 червня 2010 року).
Саме через відмову національних органів влади визнати відповідальність держави і, відповідно, присудити компенсацію, Суд не має у своєму розпорядженні точних експертних оцінок, які обговорювалися сторонами на національному рівні.
Суд також нагадує, що у своєму рішенні в основному провадженні він постановив, що коли судові органи або органи прокуратури вилучають майно, вони повинні вжити розумних заходів, необхідних для його збереження, зокрема, шляхом складання опису майна та його стану на момент вилучення і на момент його повернення виправданому власнику. У цій справі, однак, слід зазначити, що 27 серпня 2002 року, коли замок був опечатаний, незважаючи на те, що він щойно пройшов дорогий ремонт, слідчий суддя не розпорядився провести інвентаризацію або скласти повний опис стану майна, оскільки в ході розгляду справи про відповідальність держави було встановлено, що внутрішнє оздоблення замку на момент накладення пломб було "частково відоме" (див. рішення в основному провадженні, § 13).
Суд зауважив, що деталі ремонтних робіт, проведених у замку перед захопленням, були описані, але не оцінені кількісно, у звіті про ремонт, складеному за ініціативою заявника і датованому 5 червня 2004 року. У звіті описано чотири етапи реконструкції загальною площею 6 516 м2 та шістьма поверхами, три з яких були переобладнані під готельні номери. Безперечно, що повна реконструкція замку, який з напівзруйнованої історичної будівлі перетворився на розкішний готельний комплекс, готовий до відкриття для гостей, була дуже масштабною операцією, що вимагала значних витрат на реструктуризацію, обладнання та забезпечення комфорту (супутникове телебачення в кожному номері).
Той факт, що вилучене майно не було інвентаризовано, був недбалістю, яка мала серйозні наслідки і суттєво ускладнила оцінку збитків, які охоплювали чітко визначений період між 27 серпня 2002 року і 14 вересня 2006 року. Однак, коли 14 вересня 2006 року пломби були фактично зняті, судовий виконавець склав звіт про стан замку, зазначивши, що він зазнав значних збитків. Це свідчило про руйнування і навіть мародерство, як всередині, так і зовні, спричинені, зокрема, вогкістю, димом (вогонь і багаття, розпалені на підлозі незаконними мешканцями всередині будівлі) і, перш за все, актами вандалізму, вчиненими самозахопленими особами. У своєму рішенні в основному провадженні Суд визнав, що в період захоплення та опечатування замок зазнав значної шкоди, яка явно виходить далеко за межі неминучого погіршення стану, спричиненого зносом або непередбачуваними подіями.
Слід пам'ятати, що, хоча тягар доказування, безумовно, лежить на компанії-заявниці, відсутність інвентаризації обладнання під час накладення арешту на майно та необхідність швидко провести невідкладні відновлювальні роботи, щоб не допустити погіршення стану майна, а отже, його подальшого знецінення, ускладнюють надання детальних доказів щодо вартості завданої шкоди. Після зняття арешту заявниця, яка перебувала під управлінням іноземних громадян і була позбавлена будь-якого доступу до свого майна, що зіпсувалося, протягом чотирьох років, на законних підставах прагнула зберегти та відновити його якомога швидше, як тільки вона повернула собі право власності.
Висновки: Суд зазначає, що він має певну загальну та об'єктивну інформацію, на якій ґрунтується його оцінка. Хоча це правда, що ремонт, необхідний внаслідок пошкоджень, завданих у період з 27 серпня 2002 року по 14 вересня 2006 року, не був точно визначений та кількісно оцінений у стислому та доступному документі, Суд має придатні для використання дані оцінки, а саме: звіт про ремонт від 5 червня 2004 року та протоколи (від 14, 15, 18, 20 та 21 вересня 2006 року), складені судовим виконавцем під час розпечатування пломб. Він вважає, що порівняння цих двох документів може допомогти провести об'єктивний аналіз розміру збитків і багатьох предметів, які зникли і, ймовірно, були вивезені для перепродажу незаконними окупантами протягом зазначеного періоду. Заявниця також надав довідку від 28 березня 2011 року, складену його французьким дипломованим бухгалтером паном С. Х., згідно з якою сума робіт, проведених до захоплення для того, щоб зробити можливим використання шато в якості готельної резиденції, становить 1 511 913 євро.
Крім того, заявник долучив до справи численні підтверджуючі документи, що стосуються відновлення майна. Існують сотні документів, що стосуються найрізноманітніших послуг, але їх важко пов'язати з виявленою шкодою, спричиненою діями самозахопників та відсутністю технічного обслуговування під час захоплення. Таким чином, неможливо провести чітке розмежування між вартістю ремонту, безпосередньо пов'язаного з відновленням замку до попереднього стану, і будь-якими витратами на реконструкцію, понесеними для поліпшення стану шато. Тим не менш, Суд може взяти до уваги лише остаточний звіт від 16 листопада 2009 року, в якому аудиторська фірма з Великої Британії засвідчує перевірку обґрунтованості витрат, понесених власниками замку на відновлення його до стану, в якому він перебував до захоплення. Сума 5 058 581,27 євро визначена як така, що відповідає підтвердженим витратам на відновлення замку до стану, в якому воно перебувало до арешту (без урахування суми відсотків).
Слід визнати, що цей об'єктивний звіт і надані документи не дають можливості пов'язати загальну суму суворо і виключно з відновленням об'єктів, пошкоджених за чотири роки вилучення. Таким чином, збитки можуть бути оцінені лише на основі загальної, одноразової оцінки. Однак систематичне погіршення стану, розкрадання освітлювальних приладів, замків, історичних особливостей, пов'язаних зі структурою замку та сантехнікою, а також пожежа, від якої постраждала будівля, виправдовують заявлену суму, яка перевищує вартість ремонтних робіт, проведених до того, як будівлю було опечатано.
За таких обставин, беручи до уваги складність точної оцінки кожного з елементів збитків, зазначаючи при цьому, що вони є значними, а також той факт, що було надано довідку про вартість робіт, фактично виконаних після зняття арешту, Суд вважає обґрунтованим присудити заявнику 2 000 000 євро як одноразову компенсацію, а також будь-яку суму, яка може бути стягнута у вигляді податку з цієї суми.
Констатовані порушення: справедлива сатисфакція (п. 2 ст. 44 Конвенції).
Ключові слова: компенсація майнової шкоди, захист права власності, оцінка завданої шкоди
