Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 жовтня 2020 року

у справі «PEROVY v. RUSSIA»[1]

за заявою № 47429/09

Щодо забезпечення надання дитині можливості притримуватися власних релігійних переконань під час навчання у закладі освіти

Фабула справи: заявники скаржилися, що православний обряд освячення в класі порушив їхні права за статтею 9 Конвенції, а перший та другий заявники як батьки вказали на порушення статті 2 Першого протоколу до Конвенції у забезпеченні освіти їхнього сина згідно з їхніми релігійними переконаннями.

Заявниками є подружня пара (перший і другий заявники) та їхній син (третій заявник), які не були членами / представниками / прихильниками Російської Православної Церкви. Заявники стверджували, що їхній син був змушений брати участь в обряді, коли пішов до школи у віці 7 років, а їм про цей обряд нічого не було відомо, і скаржилися, що їхнє право на забезпечення освіти сина відповідно до їхніх релігійних переконань не було дотримане.

Правове обґрунтування: хоча релігійна свобода є насамперед питанням індивідуальної совісті, вона також передбачає свободу сповідувати свою релігію одноосібно і наодинці або спільно з іншими, публічно і в колі тих, чию віру людина поділяє. Стаття 9 перераховує різні форми, яких може набувати сповідування релігії або переконань, а саме: богослужіння, навчання, виконання релігійних і ритуальних обрядів (див., mutatis mutandis, Cha’are Shalom Ve Tsedek v. France [GC], № 27417/95, § 73 ECHR 2000-VII, і Leyla Şahin v. Turkey [GC], №. 44774/98, § 105, ECHR 2005-XI).

Вирішуючи питання стосовно меж розгляду цієї справи, ЄСПЛ визнав, що третій заявник, як і інші особи, що постраждали від стверджуваного порушення їхнього права на свободу віросповідання до досягнення повноліття, мав право на подання скарги від свого імені незалежно від батьків.

ЄСПЛ зазначив, що муніципальна школа в цій справі дійсно сприяла колективній реалізації / здійсненню російськими православними віруючими свободи вираження своїх релігійних поглядів. Однак не було жодних доказів того, що зміст обряду / церемонії був передбачений або контрольований освітніми органами влади, включений до змісту шкільної програми чи був обов’язковою шкільною вимогою. Участь держави в цій справі не виходила за межі надання приміщення муніципальної школи домінуючій релігійній групі для проведення незначного заходу одноразового характеру без жодних намірів ідеологізації. На думку національних органів влади, ця подія головним чином була, по суті, помилкою вчителя школи, і її негайно виправили шляхом конкретних рішень і санкцій.

Участь третього заявника не виходила за межі простої присутності на обряді / церемонії. Зокрема, не оскаржувався той факт, що, хоча всі були запрошені поцілувати розп’яття, насправді це робили лише ті, хто дійсно цього хотів, і що третій заявник утримався. З матеріалів справи не вбачалося, що когось із учнів примушували прийняти невеличкі ікони, які священник поклав на парти учнів. Дійсно, у твердженнях сторін не містилося жодних вказівок про будь-які прямі спроби священника чи вчителя схилити до своєї віри чи змусити когось узяти участь в обряді. Крім цього, ЄСПЛ вкотре нагадав, що національні органи влади діяли у відповідь на скарги заявника оперативно та належним чином.

Висновки: ЄСПЛ дійшов висновку, що третього заявника не було змушено до участі у прояві / демонстрації релігійних переконань іншого християнського віросповідання і не було позбавлено можливості притримуватися власних релігійних переконань. Православний обряд, свідком якого був третій заявник, міг викликати в нього певні відчуття суперечності, однак це має розглядатись у більш широкому контексті відкритості та терпимості, які вимагаються в демократичному суспільстві конкуруючих релігійних груп.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на свободу думки, совісті та релігії (ст. 9 Конвенції) стосовно третього заявника.

Ключові слова: право на свободу совісті, плюралізм у сфері освіти, права батьків