Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 листопада 2020 року

у справі «DAN v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA (No. 2)»

за заявою № 57575/14

Щодо обов'язку апеляційного суду вжити позитивних заходів для заслуховування відсутніх свідків під час кримінального провадження

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник стверджував про нове порушення його права на справедливий суд під час поновленого провадження проти нього у зв`язку з розглядом доказів / показань та заслуховуванням свідків.

Справа стосувалася кримінального провадження проти заявника за отримання неправомірної вигоди, яке було поновлено в результаті ухвалення ЄСПЛ рішення у справі Dan v. Moldova (№ 8999/07). Своїм рішенням, ухваленим у 2011 році, ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо кримінального провадження, порушеного проти заявника – директора школи в м. Кишиневі за вимогу отримання неправомірної вигоди в обмін на згоду перевести школяра до його школи. У 2006 році національні суди визнали заявника винним за пред’явленим обвинуваченням та призначили покарання у вигляді 5 років позбавлення волі умовно та штрафу. ЄСПЛ вказав, що провадження проти заявника не було справедливим, оскільки первинне виправдання заявника було скасовано судом апеляційної інстанції без повторного заслуховування свідків обвинувачення. Після ухвалення ЄСПЛ свого рішення національні суди поновили провадження у справі заявника. У 2013 році апеляційний суд знову визнав заявника винним, посилаючись на показання трьох із семи свідків, які були первинно заслухані судом першої інстанції у 2006 році, та на відеозапис затримання заявника в межах поліцейської операції під прикриттям. Заявник подав касаційну скаргу на вирок, вказавши, що всі семеро свідків були ненадійними, оскільки всі вони були офіцерами поліції, і що повторні показання трьох із них суперечили їхнім показанням під час первинного провадження. Заявник також зазначав, що суд послався на відеозапис поліцейської операції, навіть не помітивши, що він був втрачений. У 2014 році Верховний суд відхилив касаційну скаргу заявника та підтримав вирок апеляційного суду. Верховний суд підкреслив, що апеляційний суд не заслухав чотирьох із первинних семи свідків. Проте це не було визнано проблемою, оскільки один зі свідків помер, а інший більше не працює в поліції і його місце проживання було невідомим. До того ж Верховний суд установив, що ні заявник, ні прокурор не заперечували проти незаслуховування решти свідків.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ нагадав, що в контексті підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції він установив принцип, згідно з яким перед тим, як обвинуваченого може бути засуджено, усі докази проти нього мають, як правило, представлятись у його присутності під час публічного слухання з метою змагального провадження. Винятки із цього принципу можливі, проте вони не мають посягати на права захисту, які в основному вимагають, щоб обвинуваченому була надана відповідна й належна можливість заперечити та допитати свідка проти нього, коли цей свідок дає показання або на пізнішому етапі провадження (див. Lucà v. Italy no. 33354/96, §§ 39-40, ECHR 2001-II).

ЄСПЛ зауважив, що важливим елементом справедливого кримінального провадження є можливість обвинуваченого зустрітися зі свідком у присутності судді(в), який зрештою приймає рішення у справі. Принцип безпосередності ґрунтується на тому, що зауваження суду щодо поведінки та достовірності показань свідків можуть мати важливі наслідки для обвинуваченого. Тому зміна складу суду після заслуховування важливого свідка зазвичай призводить до повторного заслуховування цього свідка (див. P.K. v. Finland (dec.), no. 37442/97, 9 липня 2002 року; Chernika v. Ukraine, no. 53791/11, § 47, 12 березня 2020 року.

Питання щодо безпосередності може також виникати в разі скасування судом апеляційної інстанції рішення суду нижчої інстанції про виправдання заявника за кримінальними обвинуваченнями без нового розгляду доказів, зокрема без допиту свідків та їх перехресного допиту стороною захисту (див. Dan v. Moldova, процит. вище, § 33, Hanu v. Romania, no. 10890/04, § 40, 4 червня 2013 року, та Lazu v. the Republic of Moldova, no. 46182/08, § 43, 5 липня 2016 року).

Ураховуючи усталену практику Суду, по-перше, для неявки свідка до суду має бути достатня підстава, по-друге, коли засудження ґрунтується виключно чи головним чином на показаннях, наданих особою, яку обвинувачений не міг допитати або під час досудового розслідування, або під час судового розгляду, право на захист може бути обмежено тією мірою, якою воно не є сумісним із гарантіями, наданими статтею 6 Конвенції (див. Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom [ВП], nos. 26766/05 та 22228/06, § 119, 15 грудня 2011 року, уточнено в Schatschaschwili v. Germany [ВП], no. 9154/10, §§ 107 та 118, 15 грудня 2015 року).

За обставин, коли засудження ґрунтується виключно чи головним чином на показаннях відсутніх свідків, Суд має детальніше дослідити провадження. У кожному разі питання полягає в тому, чи були достатні урівноважувальні фактори, зокрема засоби, що дозволяють провести справедливу й належну оцінку надійності таких доказів. Це надало б змогу ухвалити обвинувальний вирок на основі таких доказів лише тоді, коли вони є достатньо надійними, зважаючи на їхню важливість у справі (AlKhawaja and Tahery, процит. вище, § 147, і як це було розвинуто в справі Schatschaschwili, процит. вище, § 116).

ЄСПЛ зауважив, що троє свідків, заслуханих апеляційним судом під час повторного судового розгляду, надали показання, які на перший погляд не суперечили версії подій особи, яка давала неправомірну вигоду С. Однак при детальнішому розгляді ЄСПЛ встановив, що ці показання створюють серйозні проблеми. Зіткнувшись із такою ситуацією, апеляційний суд не визнав за необхідне з’ясовувати та узгоджувати спірні питання і невідповідності в цих показаннях у своєму рішенні, а лише визнав вину заявника доведеною та засудив його на їх основі без надання пояснень тому, чи таке рішення прийнято на підставі показань 2006 року або ж нових показань і якими є підстави визнання одних показань переконливішими за інші. За таких обставин ЄСПЛ не міг дійти висновку, що апеляційний суд надав достатні підстави у своєму вироку, визнавши заявника винним.

Надалі Суд підкреслив, що четверо із семи свідків, заслуханих судом першої інстанції, не були заслухані судом апеляційної інстанції під час повторного провадження ЄСПЛ також розглянув питання того, чи були наявні достатні урівноважувальні фактори, як-от підтверджувальні докази для компенсації шкоди, завданої захисту в результаті визнання показань С. та М. Беручи до уваги серйозні суперечності в показаннях трьох свідків, заслуханих апеляційним судом під час повторного розгляду, у цій справі таких факторів явно не було. Факт того, що заявник мав можливість допитати відсутніх свідків під час розгляду справи судом першої інстанції, не є достатнім для заперечення цього висновку, зважаючи на суттєві зміни показань заслуханих трьох свідків.

Зрештою, ЄСПЛ підкреслив, що, визнаючи заявника винним, апеляційний суд послався на втрачений відеозапис спецоперації із затримання заявника. Оскільки вирішальний момент – передавання коштів – у будь-якому разі не був зафіксований, це, на думку Суду, посилило недоліки в загальній оцінці доказів. На основі наведених вище міркувань Суд підсумував, що провадження не було справедливим, а тому було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Висновки: спираючись на аргумент Уряду, Суд підкреслив, що заявник погодився на зачитування показань відсутніх свідків під час судового розгляду. ЄСПЛ відзначив, що заявник, якого було виправдано судом першої інстанції, справді не заперечував проти заслуховування цих показань. Проте Суд вважає, що, якщо апеляційний суд мав забезпечити справедливий суд за цих обставин, він мав би вжити позитивних заходів для заслуховування відсутніх свідків, незважаючи на той факт, що заявник не клопотав про повторне заслуховування.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: дослідження доказів судом, справедливість кримінального провадження, оцінка доказів