Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 листопада 2020 року

у справі «PROJECT-TRADE D.O.O. v. CROATIA»[1]

за заявою № 1920/14

Щодо порушення права власності акціонерів банку у зв'язку з прийняттям підзаконного нормативно-правового акта про реструктуризацію цього банку

Фабула справи: посилаючись, зокрема, на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, компанія-заявник скаржилася, що її було позбавлено акцій ПрАТ «Банк Хорватії» після рішення Уряду про його реструктуризацію та санацію. Також компаніяз-аявник стверджувала про відсутність доступу до національних судів для подачі скарг на це рішення у зв’язку з надмірною тривалістю провадження.

Правове обґрунтування: щодо питання, яке з трьох правил відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції застосовувалось у цій справі, ЄСПЛ зазначив, що рішення Уряду від 23 вересня 1999 року було чітко прийнято як захід із контролю банківського сектору в Хорватії. Установленим фактом було те, що такий захід передбачав позбавлення майна, але за таких обставин позбавлення становило складовий елемент схеми контролю банківського сектору. Отже, цей захід передбачав контроль за користуванням майном у значенні абзацу другого статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. Cıngıllı Holding A.Ş. та Cıngıllıoğlu, пункт 49, та Reisner, пункт 47, процит. у рішенні).

ЄСПЛ повторив, що для того, аби втручання було законним, воно повинно супроводжуватися достатніми процесуальними гарантіями від свавілля, включаючи можливість ефективно оскаржити відповідний захід (див. справу Capital Bank AD, пункт 134; та CASE OF VISTIŅŠ AND PEREPJOLKINS v. LATVIA [ВП], заява № 71243/01, пункт 97, рішення від 25 жовтня 2012 року)

Висновки: ЄСПЛ першочергово зазначив, що той факт, що рішення Уряду від 23 вересня 1999 року про санацію та реструктуризацію ПрАТ «Банк Хорватії» було згідно з національним законодавством підзаконним нормативно-правовим актом, зокрема, означав, що рішення не могло переглядатись будь-яким адміністративним органом. ЄСПЛ послався на свої висновки щодо питання доступу до суду про те, що в цій справі жоден судовий орган ніколи не переглядав це рішення, яке, по суті, мало характер індивідуального юридичного акта.

Ураховуючи такі обставини, ЄСПЛ дійшов висновку, що процесуальні гарантії, надані компанії-заявникові в національних органах влади, не давали їй можливості ефективно оскаржити розглядуваний захід, а отже, не могли задовольнити вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції. З урахуванням наведених вище висновків та прецедентної практики (див., mutatis mutandis, справа Capital Bank AD, процит. вище, пункти 135–40) ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання в право власності компанії-заявника не супроводжувалося достатніми процедурними гарантіями проти свавілля, а отже, не було законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Констатовані порушення: захист права власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: право на звернення до суду, захист права власності, порушення прав акціонерів, доступ до правосуддя