Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 листопада 2020 року

у справі «PROJECT-TRADE D.O.O. v. CROATIA»

за заявою № 1920/14

Щодо відсутності в акціонерів банку доступу до судового перегляду підзаконного нормативно-правового акта про санацію та реструктуризацію цього банку

Фабула справи: посилаючись, зокрема, на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, компанія-заявник скаржилася, що її було позбавлено акцій ПрАТ «Банк Хорватії» після рішення Уряду про його реструктуризацію та санацію. Також компаніяз-аявник стверджувала про відсутність доступу до національних судів для подачі скарг на це рішення у зв’язку з надмірною тривалістю провадження.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ нагадав, що для визначення судом цивільних прав та обов'язків згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції відповідний судовий орган повинен мати юрисдикцію для розгляду всіх питань факту та права, які мають значення для спору, що ним розглядається (див. серед інших, Capital Bank AD v. Bulgaria, п. 98, та справи, наведені в рішенні).

Суд зазначив, що під час розгляду цивільного позову компанії-заявника господарські суди аргументували, що вони позбавлені можливості проведення власного вивчення питання того, чи потребував ПрАТ «Банк Хорватії» санації та чи були дотримані інші законодавчі вимоги щодо ініціювання цього процесу після рішення Уряду від 23 вересня 1999 року (див. пункт 16 цього рішення). Як наслідок, ці суди не розглянули аргументів заявника про те, що ПрАТ «Банк Хорватії» мав хорошу репутацію та що цих законодавчих вимог не було дотримано (див. пункти 14 та 16 цього рішення). Таким чином, результат розгляду справи був визначений лише на підставі висновку Уряду Хорватії, обґрунтованого пропозицією Національного банку Хорватії (див. пункти 7–8 рішення) про те, що ПрАТ «Банк Хорватії» потребував санації (див., mutatis mutandis, справа Capital Bank AD, процит. вище, пункт 99). Однак умови, наведені в пункті 1 статті 6 Конвенції, були б дотримані в цій справі, якби рішення Уряду про санацію та реструктуризацію ПрАТ «Банк Хорватії» і, зокрема, рішення про потребу в санації банку, яке господарські суди визнали обов’язковим, підлягали перегляду судом, що мав повну юрисдикцію (див., mutatis mutandis, справа Capital Bank AD, процит. вище, пункт 104 рішення), тобто судом, який би розглянув відповідні докази та застосування відповідного закону, ураховуючи фактичні обставини цієї справи.

Це відбувається незалежно від того, що рішення Уряду на відміну від рішення у справі Capital Bank AD згідно з національним законодавством було підзаконним нормативно-правовим актом у формальному розумінні. Стаття 6 Конвенції не гарантує права на доступ до суду з повноваженнями визнавати недійсним чи скасовувати закон, прийнятий законодавчим органом (див., до прикладу, Posti and Rahko v. Finland, заява № 27824/95, п. 52, ЄСПЛ 2002 року VII та Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 14324/88, рішення Комісії від 19 квітня 1991 року, рішення та звіти (DR) 69, стор. 227). Однак коли підзаконний акт (указ, рішення чи інший акт), хоч і не адресований офіційно будь-якій фізичній чи юридичній особі, по суті стосується «цивільних прав» виключно такої особи або групи осіб, що перебувають у подібній ситуації чи то через певні властивості, характерні для них, чи через фактичну ситуацію, яка відрізняє їх від усіх інших осіб, пункт 1 статті 6 Конвенції може вимагати, щоб суть відповідного заходу могла бути оскаржена до «суду» (див. справу Posti and Rahko, процит. вище, пункти 53–54). Це тим паче справедливо в тих випадках (як і в цій справі), коли таке рішення не є законодавством у матеріальному значенні (нормативно-правовим актом загального застосування, який стосується об’єктивно визначених ситуацій), а є рішенням, де положення відповідного законодавства застосовані виключно до цієї справи.

Висновки: з’ясовуючи, чи підлягало рішення від 23 вересня 1999 року судовому перегляду з точки зору пункту 1 статті 6 Конвенції, ЄСПЛ спочатку зазначив, що в 1999 та 2000 роках деякі акціонери банку, але не компанія-заявник, розпочали процедуру абстрактного конституційного нагляду, звернувшись із проханням до Конституційного суду розглянути, чи відповідало рішення Уряду Конституції та відповідному первинному законодавству. Конституційний суд отримав думки низки експертів та професорів права, які вказували, що рішення Уряду не було необхідним та обґрунтованим з економічної точки зору, а також не відповідало Конституції. Установленим є той факт, що після ухвалення рішення Конституційним судом у деяких справах, подібних до справи компанії-заявника, господарські суди вважали, що воно було неконституційним й ухвалювали рішення щодо колишніх акціонерів ПрАТ «Банку Хорватії». Однак Конституційний суд припинив таку практику у своєму рішенні від 8 липня 2013 року, скасувавши рішення господарських судів у цих справах та піддавши критиці прийнятий цими судами підхід. Конституційний суд постановив, що він ніколи не ухвалював рішення про відповідність рішення Уряду Конституції чи первинному законодавству, оскільки відповідне провадження з абстрактного конституційного контролю було припинено. Це означало, що рішення Уряду слід було вважати таким, що відповідало Конституції, і що, піддаючи сумніву його конституційність, господарські суди перевищили свої юрисдикційні повноваження.

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що рішення Уряду від 23 вересня 1999 року про санацію та реструктуризацію ПрАТ «Банк Хорватії» ніколи не підлягало судовому перегляду в межах обсягу гарантій, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції (див., mutatis mutandis, справа Capital Bank AD, процит. вище, пункт 108 рішення). Зокрема, жоден судовий орган ніколи не перевіряв доказів, якими Уряд Хорватії обґрунтовував свій висновок про те, що ПрАТ «Банк Хорватії» потребував санації або чи були дотримані інші законодавчі вимоги, тобто чи правильно застосовано відповідний закон з урахуванням фактичних обставин справи. З огляду на викладене вище та враховуючи прецедентну практику із цього питання (див. справу Capital Bank AD, пункти 98–116), Суд вважав, що нездатність ефективно оскаржити рішення Уряду в національних судах було порушенням права компанії-заявника на доступ до суду.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) у зв’язку з відсутністю доступу до суду.

Ключові слова: право на звернення до суду, захист права власності, порушення прав акціонерів, доступ до правосуддя