Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 21 березня 2024 року

у справі «ПЕТРАКОВСЬКИЙ ТА ЛЕОНТЬЄВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

за заявами №№ 26815/16 та № 43612/16

Щодо непроведення національними органами влади ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів

Фабула справи: заявники скаржилися на жорстоке поводження з ними працівників міліції та непроведення належного розслідування їхніх скарг. Вони посилалися на статтю 3 Конвенції.

Правове обґрунтування: розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див. рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81 – 90 та 114 – 123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.

Суд зазначає, що в рішенні у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173 – 180, від 15 травня 2012 року) він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що ці заяви є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

Висновки: з огляду на прогалини у доказовій базі та суперечності у матеріалах справ на національному рівні та у фактичних доводах сторін (див. конкретні відомості в таблицях у додатку), Суд вбачає за неможливе встановити поза розумним сумнівом, що заявники отримали тілесні ушкодження, перебуваючи під контролем працівників міліції, як вони стверджували. Суд вважає, що труднощі у встановленні суті тверджень заявників про жорстоке поводження спричинені непроведенням органами державної влади ефективного розслідування їхніх скарг.

З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не вказували на серйозні спроби встановити відповідні факти.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції) у зв’язку з непроведенням національними органами влади ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження працівників міліції, висунутих обома заявниками; заборона катування (ст. 3 Конвенції) у зв’язку зі скаргою пана Д.І. Леонтьєва на умови тримання під вартою у Запорізькому СІЗО.

Ключові слова: принцип заборони катування, неналежні умови тримання під вартою, право на ефективне розслідування