Правова позиція
Європейського суду з прав людини
згідно з Рішенням
від 28 березня 2024 року
у справі «ТОРБІЧ ПРОТИ УКРАЇНИ»
за заявами №№ 41713/13 та 29980/15
Щодо відмови органів влади надати журналістам копії автобіографій та фотографій кандидатів місцевих округів під час виборчої кампанії
Фабула справи: заявники скаржились на відмову надати журналістам інформацію, розпорядником якої є органи державної влади, як стверджується, усупереч статті 10 Конвенції. Другий заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість провадження, ініційованого ним для оскарження цієї відмови.
На момент відповідних подій другий заявник, пан Торбіч, був головним редактором інформаційно-аналітичного інтернет-порталу «Четверта влада», а пані Торбіч, перша заявниця, була його заступником.
У серпні-вересні 2012 року, під час виборів до Верховної Ради України, заявники звернулися до Центральної виборчої комісії (ЦВК) з проханням надати їм автобіографії та фотографії всіх кандидатів в одномандатних виборчих округах, зареєстрованих у Рівненській області. У запитах заявників зазначалося, що відповідна інформація була «відкритою» згідно із законодавством, а саме Законами України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації». Перша заявниця також зазначила у своєму запиті, що інформація загалом була потрібна виборцям для здійснення усвідомленого вибору під час виборів. У запиті другого заявника зазначалося, що він як індивідуальний виборець запитував інформацію для того, щоб зробити усвідомлений вибір. У відповідь другому заявнику було надано деяку інформацію з автобіографій кандидатів (які вже були оприлюднені), а в доступі до решти інформації було відмовлено, оскільки вона є конфіденційною і не може бути поширена без згоди кандидатів. Першому заявнику було відмовлено у наданні запитуваної інформації на тих самих підставах. Заявники оскаржили ці відмови в судах, зокрема, другий заявник подав свій позов 16 жовтня 2012 року. Вибори відбулися 28 жовтня 2012 року. Суди відхилили позови заявників: щодо першого заявника - остаточним рішенням Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року, та щодо другого заявника - остаточним рішенням Вищого адміністративного суду від 9 грудня 2014 року. Суди, по суті, підтримали аргументи, надані ЦВК.
Правове обґрунтування: Суд повторює, що право на доступ до інформації, розпорядником якої є орган державної влади, може виникати, якщо такий доступ виступає інструментом реалізації особою свого права на свободу вираження поглядів, і якщо відмова в доступі становитиме втручання у це право. Вихідними критеріями такої оцінки є: мета запиту на інформацію, характер запитуваної інформації, роль заявника та готовність і доступність інформації (див. рішення у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» [ВП] (Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary) [GC], заява №18030/11, пункти 149 – 180, від 08 листопада 2016 року).
Суд повторює, що втручання в права заявника за статтею 10 порушуватиме Конвенцію, якщо воно не «встановлене законом», не переслідує одну чи декілька законних цілей, наведених у цьому пункті, або не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей.
Суд зауважує, що національні суди, розглянувши положення Закону України «Про вибори народних депутатів», дійшли висновку, що їх слід було розглядати загалом, тобто саме ЦВК мала оприлюднювати певні види інформації про кандидатів, таким чином, роблячи її відкритою, і кандидати дали згоду на поширення цієї інформації. Суд уже встановив, що таке тлумачення не було явно необґрунтованим (див. рішення у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine), заява № 10090/16, пункт 109, від 26 березня 2020 року). Проте Суд зазначає, що інші правові положення, на які посилалися національні суди, а саме: Закони України «Про інформацію» чи «Про доступ до публічної інформації», дозволяли розголошувати навіть конфіденційну інформацію (наприклад, персональні дані), якщо вона становила суспільний інтерес і якщо право громадськості знати про цю інформацію переважувало потенційну шкоду від її поширення. Як вбачається, суди не застосували зазначений критерій.
Стосовно переслідуваної «законної мети», то Суд готовий визнати, що обмеження доступу до біографічних відомостей та фотографій можна розглядати як переслідування мети захисту «прав інших осіб» у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції.
Висновки: національні органи влади у цій справі розглядали інформацію, що містилася в автобіографії, як масив, не роблячи жодних спроб знайти спосіб задовольнити запити заявників без розголошення конфіденційних відомостей кандидатів. Враховуючи те, що запити заявників були подані в контексті майбутніх виборів до Верховної Ради України, така загальна відмова навряд чи могла узгоджуватися з важливістю для місцевих виборців володіти інформацією про кандидатів, які, реєструючись для участі у виборах, неминуче оприлюднювали інформацію про себе на публічний огляд. І хоча в цій справі відповідні особи не були відомими політиками, які уже обиралися до Верховної Ради України, як у згаданій справі, це не виключало важливості доступу до детальної інформації про кандидата місцевого округу перед проведенням виборів. Насправді такий доступ міг бути навіть важливішим з огляду на те, що відповідні особи були менш відомі громадськості. У зв’язку з цим національні суди не забезпечили належний баланс між відповідними інтересами.
Суд також не може недооцінювати визнання ЦВК того, що вона не здійснювала контроль за інформацією та фотографіями, які кандидати використовували для своїх плакатів. Аналіз цього аргументу ЦВК у контексті неодноразових доводів заявників щодо широкого використання нечесних методів під час виборів також відсутній у рішеннях національних судів. Хоча фактичних «двійників» у Рівненській області під час відповідних виборів не було, така відсутність контролю могла сама собою стати ймовірною підставою для сумнівів заявників у точності інформації, наданої кандидатами в різних джерелах, і, таким чином, за обставин цієї справи вимагала поширення інформації з першоджерела, тобто автобіографій та фотографій, поданих до ЦВК, в яких конфіденційні персональні дані були б видалені з метою гарантування прав кандидатів за статтею 8 Конвенції.
З огляду на наведене Суд вважає, що загальна відмова надати заявникам копії автобіографій та фотографій кандидатів у контексті виборчої кампанії не була «необхідною в демократичному суспільстві».
Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).
Ключові слова: право на інформацію, право на свободу вираження поглядів, обмеження доступу до інформації, інформацію про вибори
