Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 березня 2024 року

у справі «KANATLI c. TÜRKİYE»

за заявою № 18382/15

Щодо незабезпечення права на відмову від проходження військової служби з релігійних або інших міркувань

Фабула справи: посилаючись, зокрема, на статтю 9 Конвенції заявник скаржився на своє засудження за відмову від проходження військової служби, на яку він був призваний в якості резервіста, з релігійних або інших міркувань.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ зазначив, що відповідно до застосовного законодавства заявник не міг подати, не кажучи вже про обґрунтування, заяву (прохання) про звільнення від проходження військової служби, і підлягав кримінальному переслідуванню у разі відмови.

З огляду на твердження заявника в національних судах та ЄСПЛ, його діяльність як активіста та наполегливу відмову служити в армії, незважаючи на вжиті проти нього заходи, ЄСПЛ був готовий вважати, що відмова заявника від проходження військової служби в якості резервіста, незалежно від характеру цієї служби, мотивувалася переконаннями або віруваннями достатньої переконливості, серйозності, пов’язаності та важливості для того, аби на нього поширювалися гарантії статті 9 Конвенції. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до Закону про військову службу «етап резерву» є невід'ємною частиною військової служби.

У своєму рішенні Вищий військовий адміністративний суд висловив думку, що така мобілізація є продовженням первинного військового обов'язку. Більше того, у кількох рішеннях, ухвалених у справі заявника, національні суди не надали жодного значення специфічним особливостям проходження військової служби в якості резервіста.

Тому ЄСПЛ визнав заяву прийнятною. ЄСПЛ зазначив, що свобода совісті, так само як і свобода мати або приймати релігію або переконання на свій вибір, захищається беззастережно і є одним з основних прав, гарантованих статтею 9 Конвенції.

Висновки: у цій справі заявник скаржився не лише на конкретні дії з боку держави, але й, перш за все, на її нездатність забезпечити право на відмову від проходження військової служби з релігійних або інших міркувань. Відповідне національне законодавство, яке передбачало обов'язкову військову службу в збройних силах, у тому числі в якості резервіста, не передбачало можливості для потенційних осіб, які відмовляються від проходження військової служби з релігійних або інших міркувань, проходити альтернативну форму служби. Таким чином, за відсутності положення про альтернативну службу заявник зіткнувся з кримінальним провадженням, яке призвело до його засудження та позбавлення волі.

Варто визнати, що ця справа стосувалася не обов’язкової військової служби, а служби в якості резервіста, яка тривала лише 1 день, хоча могла досягати 30 днів на рік. Як зазначили національні суди, служба в якості резервіста була продовженням військової служби, яка проходила у військових казармах під керівництвом і наглядом армійських офіцерів. Крім того, Уряд не довів, що така служба ієрархічно та інституційно відрізняється від армії.

ЄСПЛ раніше встановив, що система, яка не передбачає альтернативної служби або будь-якої ефективної та доступної процедури розгляду заяви про відмову від проходження військової служби з релігійних або інших міркувань, не може розглядатися як така, що досягла справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами осіб, які відмовляються військової служби з релігійних або інших міркувань. Оскільки Уряд не навів переконливих аргументів, ЄСПЛ не вбачив підстав відступати від своєї прецедентної практики у цій справі.

Констатовані порушення: свобода думки, совісті та релігії (ст. 9 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу совісті, право на альтернативну службу, обов'язковість військової служби, захист релігійних переконань