Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 05 березня 2024 року

у справі «LEKA v. ALBANIA»[1]

за заявою № 60569/09

Щодо відсутності захисника під час допиту обвинуваченого на стадії досудового розслідування

Фабула справи: заявник скаржився, що кримінальне провадження щодо нього було несправедливим через перекваліфікацію злочину апеляційним судом та через обмеження його права на доступ до захисника під час досудового розслідування, й подальше використання судом першої інстанції показань, які він надав за відсутності захисника, для його засудження, й через спосіб здійснення процедури впізнання. Заявник посилався на пункт 1 та підпункти «а», «b», «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

Правове обґрунтування: Суд нагадав, що загальні принципи щодо права на доступ до адвоката можна знайти в рішеннях Великої Палати у справах Beuze v. Belgium [GC], № 71409/10, §§ 119–50, від 9 листопада 2018 року; Simeonovi v. Bulgaria [GC], № 21980/04, §§ 110–120, від 12 травня 2017 року; Ibrahim and Others v. the United Kingdom [GC], № 50541/08 та 3 інші, §§ 249–74, 13 вересня 2016 року; і Dvorski v. Croatia [GC], № 25703/11, §§ 76–82.

Суд зазначив, що заявник був поінформований про своє право на адвоката досить стисло і йому не було чітко роз'яснено, чи йдеться про адвоката за його власним вибором, чи про адвоката, наданого органами влади безоплатно за певних умов. У зв'язку з цим Суд звернув увагу, що передбачене національним законодавством положення про обов'язок органів влади надавати обвинуваченим «пам’ятку про права», що містить інформацію про їхні права, у тому числі право зберігати мовчання та мати захисника за власним вибором або безоплатну правову допомогу за певних умов, набуло чинності лише 1 серпня 2017 року. Таким чином, заявнику не було надано «пам’ятку про права» до його першого допиту.

Ситуація із роз’ясненням заявнику його прав не може, на думку Суду, розглядатися як така, що відповідає стандарту «усвідомленої та розумної», встановленому у практиці Суду, для того, щоб відмова від прав була дійсною. На національні органи влади, в першу чергу, покладається обов'язок переконливо довести, що відмова заявника від правової допомоги була добровільною (див. Türk v. Turkey, № 22744/07, § 53, 5 вересня 2017 року, та Agdağ v. Turkey, № 75460/10, § 61, 17 вересня 2019 року). Таким чином, Суд вважав, що Уряд не довів, що заявник обґрунтовано відмовився від свого права на адвоката, зокрема, на безоплатну правову допомогу, коли давав свідчення стороні обвинувачення.

Отже, не можна стверджувати, що, підписавши протоколи своїх допитів та заявивши, що він даватиме показання без адвоката, коли його не було прямо поінформовано про його право на безоплатну правову допомогу, заявник однозначно відмовився, мовчазно чи прямо, від свого права на правову допомогу. Відповідно, Суд дійшов висновку, що право заявника на правову допомогу було обмежено.

Суд нагадав, що обмеження доступу до адвоката з поважних причин на стадії досудового розслідування допускається лише за виняткових обставин, повинно мати тимчасовий характер і ґрунтуватися на індивідуальній оцінці конкретних обставин справи. І Уряд не зміг продемонструвати існування будь-яких виняткових обставин, які могли б виправдати обмеження цього права заявника. Відповідно, Суд мав розглянути, чи були обмеження права заявника на адвоката такими, що завдавали шкоди загальній справедливості кримінального провадження проти нього у розумінні пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

Висновки: проаналізувавши всі обставини цієї справи Суд дійшов висновку, що всі критерії, раніше визначені Судом у згаданій вище справі Ibrahim and Others, такі як переконливість інших доказів, відсутність вразливості заявника, можливість оскаржити достовірність доказів, якість доказів, оцінка вини професійними суддями та вагомість суспільного інтересу свідчать на користь того, що провадження в цілому було справедливим. Суд зазначив, що попри те, що справи, в яких немає переконливих підстав для обмеження права заявника на адвоката під час досудового розслідування, підлягають дуже суворому контролю, Суд вважає, що за конкретних обставин справи відсутність захисника під час допиту заявника стороною обвинувачення не була такою, що завдала непоправної шкоди загальній справедливості кримінального провадження проти нього. Відповідно, не було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 та пп.пп. «a», «b» та «c» п. 3 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливість судового розгляду, захист прав обвинуваченого, право на адвоката