Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 грудня 2020 року

у справі «BARBOTIN c. FRANCE»

за заявою № 25338/16

Щодо неефективності компенсаційного засобу правового захисту у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними умовами тримання під вартою

Фабула справи: посилаючись на статтю 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції, заявник скаржився на неефективність компенсаторного засобу правового захисту, використаного ним у національних судах, оскільки присуджена сума компенсації була недостатньою, а рішення про відшкодування витрат на підготовку експертного висновку призвело до того, що він заборгував кошти державі.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ мав дослідити чинні норми щодо відповідальності та вперше прийняти рішення щодо ефективності компенсаційного засобу захисту відповідно до статті 13 Конвенції, а також розглянути питання того, чи отримав заявник належну компенсацію.

ЄСПЛ зазначив, що адміністративні суди розглянули справу згідно із загальними принципами, наведеними в судовій практиці Conseil d’État. ЄСПЛ мав визначити, чи відповідали ці принципи вимогам, викладеним у його судовій практиці. ЄСПЛ підкреслив, що адміністративний суд посилався на вимогу, регламентовану Законом про виправні установи від 22 листопада 2009 року, щодо поваги до людської гідності ув’язнених осіб. Адміністративний суд зауважив про «негідні» умови утримання заявника, посилаючись на переповненість у слідчому ізоляторі та проблеми, пов'язані з поганими умовами тримання в камері загальною площею 16 кв. м., у якій він перебував упродовж чотирьох місяців із трьома або чотирма іншими особами. Національний суд визнав за державою відповідальність за недбалість та зобов'язав її сплатити компенсацію моральної шкоди, завданої заявникові.

Conseil d’État, розглядаючи касаційну скаргу, діяла як суд касаційної інстанції відповідно до основних положень своєї усталеної судової практики. Згідно зі статтею 3 Конвенції, вона постановила, що такі критерії були належним чином застосовані до цієї справи. Conseil d’État також підтримала підхід судів нижчої інстанції, вважаючи, що заявник понад чотири місяці утримувався в умовах, несумісних із людською гідністю. Вона повторила, що «негідні» умови ув’язнення, яких зазнав заявник, указували на недбалість зі сторони держави і власне породжують право на компенсацію моральної шкоди. ЄСПЛ підкреслив, що водночас національні суди ухвалювали свої рішення на основі стандартів, які збігаються зі стандартами Суду щодо умов ув’язнення, належним чином ураховуючи той факт, що ув’язнені та особи, які тримаються під вартою, повністю залежать від адміністрації в’язниці.

Висновки: ЄСПЛ зазначив, що заявник скористався відповідним засобом правового захисту, що передбачав компенсацію завданої йому шкоди. Однак Суд наголосив, що національні суди вирішили зобов’язати заявника сплатити витрати на проведення експертизи на підставі того, що експертна оцінка, призначена в суді першої інстанції, була скасована після апеляційного розгляду. У цій справі сума в розмірі 773,57 євро, яку заявник мав сплатити, була відрахована з присудженої йому компенсації в розмірі 500 євро. Таким чином, використавши відповідний засіб правового захисту, заявник виявився боржником перед державою на загальну суму 273,57 євро. ЄСПЛ також відзначив доволі невелику суму, присуджену заявникові, що становило незначну частину коштів, що могли бути виплачені за аналогічних обставин. ЄСПЛ вважав, що результат провадження, порушеного заявником, – ситуація щодо сплати 273,57 євро державі після встановлення факту заподіяння моральної шкоди умовами ув’язнення, які порушували його людську гідність, – позбавили цей засіб правового захисту ефективності.

Констатовані порушення: право на ефективний засіб правового захисту у поєднанні із забороною катування (ст. 13 разом із ст. 3 Конвенції).

Ключові слова: порушення прав ув'язнених, принцип заборони катування, способи судового захисту, право на компенсацію