Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 грудня 2020 року

у справі «LAMATIC v. ROMANIA»

за заявою № 55859/15

Щодо відмови обвинуваченого від права бути заслуханим в апеляційному суді у справі про скасування виправдувального вироку стосовно нього

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник скаржився на те, що апеляційний суд скасував виправдувальний вирок у його справі про крадіжку сумочки без повторного заслуховування потерпілої, і тому його засудження, яке ґрунтувалося на її свідченнях, було несправедливим.

Правове обґрунтування: Суд зазначив, що нещодавно у справі Júlíus Þór Sigurþórsson v. Iceland, no. 38797/17, § 31, 16 липня 2019 року він виклав принципи своєї судової практики щодо засудження обвинуваченого судом останньої інстанції без безпосереднього заслуховування свідчень обвинуваченого та свідків після того, як його або її було виправдано в суді нижчої інстанції.

Суд зазначив, що, скасувавши виправдувальний вирок, винесений судом першої інстанції, апеляційний суд визнав обґрунтованим кримінальне обвинувачення, висунуте проти заявника у зв’язку з інцидентом 30 липня 2014 року, та визнав його винним.

Хоча це правда, що національні суди не можуть з точки зору справедливого судового розгляду належним чином з’ясувати питання про винуватість чи невинуватість заявника без безпосередньої оцінки показань, даних особисто обвинуваченим, який стверджує, що він не вчиняв діяння, яке має ознаки кримінального правопорушення (див. справу Constantinescu v. Romania, № 28871/95, § 55, 27 червня 2000 року, та Sándor Lajos Kiss v. Hungary, № 26958/05, § 22, 29 вересня 2009 року), і все ж Суд зазначив, що заявник у присутності адвоката взяв участь у судових слуханнях як першої, так й апеляційної інстанцій. Він дав показання на засіданні районного суду, на якому також допитали свідків. Заявник не скаржився, що в окружному суді захисту не дозволили поставити свідкам запитання.

Окрім того, заявник у присутності обраного ним адвоката відмовився від свого права бути заслуханим апеляційним судом навіть попри те, що це, очевидно, дало б йому можливість надати додаткові роз’яснення щодо спірних доказів або будь-яких інших можливих помилок випадкового характеру, що спотворюють обставини справи. Однак його адвокат мав можливість від імені заявника усно представити в апеляційному суді всі аргументи захисту.

У зв’язку із цим Суд знову нагадав, що ні буква, ні дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі відмовлятися з власної волі, прямо або опосередковано, від гарантій справедливого судового розгляду, якщо така відмова висловлена не у двозначній формі та з дотриманням мінімальних гарантій, пропорційних їхній важливості (див. справу Hermi v. Italy [ВП], № 18114/02, § 73, ЄСПЛ 2006-XII, із додатковими посиланнями).

У світлі вищевикладеного Суд вважав, що відповідно до принципів справедливості заявникові було надано можливість представити власну версію подій та поставити під сумнів достовірність свідчень А.М.Д. (A.M.D.) (потерпіла) у судах першої та апеляційної інстанцій.

Що стосується питання, чи потрібно було апеляційному суду повторно допитувати свідка А.М.Д. (A.M.D.), особисто допитаного раніше судом нижчої інстанції, Суд повторив, що заявникові, який був присутній в апеляційному суді та якому допомагав адвокат, було відомо про зміст апеляції прокурора. Заявник також знав про повноваження апеляційного суду виносити обвинувальні вироки на підставі відповідного національного законодавства.

Суд вважав, що в цій справі при прийнятті рішення про засудження заявника апеляційний суд повинен був розглянути питання про те, чи були заяви А.М.Д., які, як уже згадувалося, послідовними протягом усього розгляду, підтверджені іншими доказами, які мали більш об’єктивний характер, оскільки складалися з відеоматеріалів і документів, що спростовували алібі заявника. Хоча це правда, що апеляційний суд зайняв нову позицію щодо фактів, які мали вирішальне значення для встановлення вини заявника шляхом з’ясування того факту, що показання свідків були підтверджені вищезазначеними об’єктивними доказами, вирішальний момент, як і раніше, полягав у тому, що ця нова позиція була заснована на доказах, які апеляційний суд зміг оцінити безпосередньо шляхом вивчення відеозапису, на якому зафіксовано злочинця, і наявних у справі документів, які спростовують алібі заявника на день інцидент. До того ж, установивши той факт, що зазначені докази підтверджують заяви потерпілої, апеляційний суд повною мірою виконав свою важливу роль щодо оцінки представлених йому доказів, причому методи оцінки доказів повинні, насамперед, регулюватися національним законодавством і національними судами (див., серед інших справ, Kashlev, згадану вище, § 40).

Висновки: з урахуванням вищевикладених міркувань і, зокрема, тих фактів, що заявник прямо відмовився від свого права бути заслуханим в апеляційному суді, хоча йому була надана можливість викласти всі аргументи захисту, і що розбіжності між судами першої та останньої інстанцій стосувалися способу оцінки підтверджувальних доказів, починаючи з того, як кожен із них оцінював запис із камери, а не надійність А.М.Д. як такої, Суд вважав, що справу заявника можна виділити з-поміж інших справ, у яких національні суди останньої інстанції визнають обвинувачених винними, яких виправдали суди нижчого рівня без безпосереднього заслуховування їхніх показань або перегляду свідчень, які, як вважається, мали відношення до засудження обвинувачених. Вищевикладені міркування є достатніми для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що з урахуванням розгляду справи в цілому загальну справедливість кримінального провадження щодо заявника було забезпечено.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: засади кримінального провадження, апеляційне провадження, справедливість судового розгляду