Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 10 грудня 2020 року

у справі «EDIZIONI DEL ROMA SOCIETA COOPERATIVA A.R.L. ET EDIZIONI DEL ROMA S.R.L. c. ITALIE»

за заявами № 68954/13 та 70495/13

Щодо належного судового перегляду санкцій, накладених з порушенням процедури адміністративним органом, який послідовно здійснює слідчі та судові функції

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, компанії-заявниці стверджували, що провадження в органі із регулювання питань телекомунікацій в Італії (AGCOM) не було справедливим. Вони скаржилися, що ця організація не була неупередженою та незалежною.

AGCOM наклав санкції на компанії-заявників, які провадили видавничу діяльність, у зв’язку з якими вони були позбавлені наданого державного фінансування, що призвело до неплатоспроможності однієї з компаній.

Правове обґрунтування: Суд зазначив, що в контексті провадження у AGCOM компанії-заявниці отримали можливість подати докази на свій захист. Однак звіт податкової поліції про слідчі заходи, на підставі якого відповідний комітет AGCOM прийняв своє рішення, не був переданий компаніям-заявницям, а тому вони не мали можливості здійснювати захист у контексті документа, який слідчими органами AGCOM було передано до комітету, що відповідав за вирішення питання щодо обвинувачень по суті. Суд також зазначив, що процедура у AGCOM була по суті письмовою, оскільки не було передбачено жодного публічного слухання.

Незважаючи на те, що зобов’язання проводити слухання не було абсолютним і могло бути здійснено провадження, у якому усне слухання не було обов’язковим згідно зі статтею 6 Конвенції, Суд вважав, що публічне слухання, відкрите та доступне для компаній-заявниць, у цій справі було необхідним. Були оскаржені факти, особливо щодо того, чи існувала ситуація контролю однієї компанії-заявниці над іншою, а штрафи, які могли бути застосовані щодо компаній-заявниць, крім їхньої фінансової суворості, могли негативно вплинути на їхню професійну честь і репутацію.

Суд зазначив, що регламент AGCOM передбачав певне розмежування між слідчими органами та комітетом, відповідальним за вирішення питань про те, чи мало місце порушення правил, та про накладення санкцій. Зокрема, певна особа, яка відповідає за процедуру, складає обвинувачення та проводить розслідування, тоді як остаточне рішення про накладення стягнення лежить виключно на комітеті. Проте суть справи полягала в тому, що особа, яка відповідає за процедуру, та комітет були відокремленням того ж адміністративного органу, діючого під керівництвом та наглядом однієї особи, яка очолювала цей орган. На думку Суду, така ситуація становила послідовну реалізацію слідчих та судових функцій у межах одного органу; у кримінальних справах таке поєднання функцій не було сумісним із вимогами неупередженості, викладеними в пункті 1 статті 6 Конвенції.

Тому Суд визнав, що провадження у AGCOM не задовольняло всіх вимог статті 6 Конвенції, зокрема щодо рівності сторін обвинувачення та захисту і проведення публічного слухання, яке дозволило б провести усні дебати.

Що стосується того, чи мали компанії-заявниці доступ до суду з повною юрисдикцією, Суд зазначив, що висновок про те, що провадження у AGCOM не відповідало принципам справедливого судового розгляду, не є достатнім для прийняття висновку про наявність порушення статті 6 Конвенції.

У цій справі, компанії-заявниці мали змогу подати апеляційну скаргу до Регіонального адміністративного суду м. Рима проти оскаржуваного штрафу та в подальшому оскаржити рішення цього суду до Consiglio di Stato. Оскільки слухання в цих двох судах проводилися публічно, було можливим проведення усних дебатів між сторонами та дотримання принципу рівності сторін. ЄСПЛ повторно заявив, що відповідно до його практики Регіональний адміністративний суд м. Рима та Consiglio di Stato відповідали вимогам незалежності та неупередженості для того, щоб становити «суд» для цілей статті 6 Конвенції.

Висновки: ЄСПЛ зазначив, що юрисдикція адміністративних судів не обмежувалася лише переглядом законності. Адміністративні суди могли перевірити за конкретних обставин справи, чи використала AGCOM свої повноваження належним чином. Вони змогли вивчити основні доводи та пропорційність рішення AGCOM. Оскільки рішення AGCOM згодом було переглянуто судовими органами з повною юрисдикцією, із цього випливало, що порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливість судового розгляду, межі повноважень адміністративного органу, судова юрисдикція, право на судовий захист