Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 грудня 2020 року

у справі «SELLAMI c. FRANCE»

за заявою № 61470/15

Щодо притягнення до кримінальної відповідальності журналіста за публікацію фоторобота поліції в межах кримінального розслідування

Фабула справи: посилаючись на статтю 10 Конвенції, заявник, який працював журналістом, стверджував, що його засудження за використання інформації, отриманої в порушення службової таємниці після публікації ним фоторобота поліції в межах розслідування, що триває, становило порушення його прав за Конвенцією.

Правове обґрунтування: відзначивши наявність втручання в право заявника на здійснення свого права на свободу вираження поглядів, ЄСПЛ підкреслив, як ним уже раніше встановлювалося, що засудження журналіста за використання інформації, отриманої в порушення службової таємниці за статтею 321-1 Кримінального кодексу, відповідало вимозі передбачуваності законодавства для цілей статті 10 Конвенції (Dupuis and Others v. France, § 31; Hacquemand v. France; та Ressiot and Others v. France, §§ 107-108). Тому, не вбачивши підстав для відступу від такого висновку в цій справі, ЄСПЛ висновив, що розглядуване втручання було «передбачене законом» в розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції.

ЄСПЛ також раніше визнавав, що втручання обґрунтовувалося необхідністю збереження таємниці судового слідства та мало на меті забезпечення належного проведення розслідування й тим самим підтримку авторитету та незалежності правосуддя. Цей висновок є застосовним у випадках, коли йде мова про службову таємницю, яка має на меті попередити розкриття конфіденційної інформації.

Що стосується необхідності втручання та застосовних у цьому разі усталених практикою Суду критеріїв ЄСПЛ підкреслив висновки національних судів про те, що заявник – журналіст за професією – не міг не знати, що на фоторобот, який він мав та планував опублікувати, поширювалася таємниця розслідування. У своєму рішенні від 16 січня 2014 року Апеляційний суд зазначив, що підтверджений заявником його телефонний дзвінок до Суперінтенданта Д. засвідчив факт обізнаності заявника про відкрите розслідування і що отриманий ним фоторобот був частиною матеріалів справи.

Щодо статті в «Le Parisien» ЄСПЛ відзначив, що публікація розглядуваного фото разом із коротким коментарем до нього було частиною групи статей заявника, що розміщувалися на цілій сторінці та стосувалися серії зґвалтувань та нападів, учинених, імовірно, одним і тим самим правопорушником. Особливу увагу в розташуванні статті було приділено фотороботу. Згідно з оцінкою національних судів ЄСПЛ визнав, що редакційний вибір не залишав сумнівів у сенсаційності застосованого заявником підходу.

Окрім того, ЄСПЛ підкреслив той факт, що до моменту публікації фоторобот, який було первинно складено на основі показань лише однієї потерпілої, вже не відповідав опису ймовірного правопорушника, оскільки слідчі отримали декілька фото підозрюваного. Тому національні суди правильно встановили, що, публікуючи фоторобот, заявник продемонстрував його як такий, що відповідав серійному ґвалтівнику без побоювань у його достовірності чи впливу на триваюче судове слідство, в порушення обов’язків та відповідальності, пов’язаних із реалізацією журналістами своєї свободи вираження поглядів.

ЄСПЛ визнав, що предмет цієї статті, а саме кримінальне розслідування серій зґвалтувань та нападів із використанням ножа на жінок в Парижі та його околицях, становили питання суспільного інтересу. Однак, по-перше, сенсаційний спосіб демонстрації зображення був використаний насамперед для задоволення цікавості суспільства; по-друге, поширена інформація не була точною та могла ввести читачів в оману.

Тому ЄСПЛ не вбачив вагомих підстав для сумніву в проведеній оцінці національними судами та їхньому висновку, що інтерес в інформуванні суспільства не виправдовував використання фоторобота.

Висновки: у цій справі національними судами було взято до уваги те, що публікація статті заявника завадила нормальному проведенню розслідувань, зауваживши, що публікація фоторобота була протлумачена деякими читачами як заклик до свідків. Це мало наслідком значну кількість телефонних дзвінків до поліції та звернення вже на наступний день після публікації слідчого судді та департаменту з розслідувань до свідків із фотографією чоловіка, якого вони бажали відслідкувати. Національні суди підкреслили, що заявник-журналіст умисно втрутився в проведення розслідування, яке перебувало на найбільш чутливій / делікатній стадії, а саме встановлення особи та затримання підозрюваного. ЄСПЛ не вбачив підстав для сумніву в оцінці того, що публікація статті мала наслідком негативний вплив на проведення кримінального розслідування.

Що стосується фінансового покарання, застосованого до заявника, ЄСПЛ визнав, що порушення кримінального провадження щодо заявника та застосування штрафу в розмірі 3000 євро замість 8000 євро, первинно призначеним Кримінальним судом, не становило непропорційного втручання в здійснення заявником свого права на свободу вираження поглядів. На думку Суду, підстави стверджувати, що таке покарання матиме стримуючий ефект на реалізацію заявником чи іншим журналістом свого права на вираження поглядів, які бажають проінформувати суспільство про кримінальне провадження, що триває, відсутні.

З урахуванням свободи розсуду, наданого державам, і факту того, що процес урівноваження різних конкуруючих інтересів було належним чином проведено національними судами, які застосували релевантні критерії усталеної практики Суду, ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність порушення статті 10 Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на свободу вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: таємниця розслідування, відповідальність журналістів, перешкоджання кримінальному розслідуванню, свобода медіа