Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 січня 2021 року

у справі «RYSER c. SUISSE»

за заявою № 23040/13

Щодо дискримінаційного ставлення до особи, визнаної непридатною для військової служби за станом здоров'я

Фабула справи: заявник скаржився на порушення заборони дискримінації за ознакою стану здоров’я внаслідок того, що він як особа, яка є непридатною для військової служби і страждає від інвалідності «незначного» ступеня, зазнав іншого ставлення до себе, аніж, з одного боку, особи, які є непридатними до військової служби і страждають від інвалідності «значного» ступеня, та, з іншого, особи, придатні для проходження військової служби, враховуючи, що ці дві категорії осіб не повинні були сплачувати податок у зв’язку зі звільненням від військової служби. Заявник зазначив, що особи, які були придатні до військової служби, могли проходити альтернативну (невійськову) службу як особи, які відмовляються від її проходження з міркувань совісті, для уникнення сплати податку, на відміну від заявника – особи, яка була визнана непридатною для проходження служби.

Правове обґрунтування: посилаючись на рішення у справі Glor v. Switzerland, ЄСПЛ вирішив, що ця справа справді стосувалася диференційованого ставлення до осіб, які перебувають у подібних ситуаціях. Він також зазначив, що стаття 14 Конвенції теж забороняє дискримінацію за ознакою стану здоров’я, що було критерієм для визначення ступеня непридатності проходження військової служби.

ЄСПЛ зазначив, що у справі Glor він узяв до уваги намір законодавчого органу Швейцарії відновити певний ступінь рівності між особами, які проходять військову або цивільну службу, та особами, звільненими від такої служби. Сплата цього податку мала б компенсувати зусилля та обов’язки, пов’язані з проходженням військової служби. ЄСПЛ погодився з таким обґрунтуванням і в цій справі. ЄСПЛ вважав, що з огляду на схожість між справами заявника та Glor, він має обмежити свою оцінку тим, чи фактичні відмінності між ними, як стверджує Уряд, виправдовували прийняття іншого рішення, аніж у справі Glor, у якій Суд установив порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції.

Що стосується заяви Уряду про те, що заявник не бажав проходити військову службу, ЄСПЛ зазначив, що оскільки заявник був визнаний непридатним за медичними показниками, наявність або відсутність такого бажання не була вирішальною, адже військово-медичні експерти дійшли висновку про його непридатність до військової служби.

Що стосується існування інших видів служби в якості альтернативи звільненню від сплати податку і, зокрема, можливості зменшення його суми завдяки роботі в органах цивільного захисту ЄСПЛ зазначив, що листами від 6 грудня 2011 та 6 лютого 2013 року заявник був проінформований про те, що його було призначено до резерву служби цивільного захисту, і тому він, в принципі, не зобов’язаний проходити військову службу. Крім того, сторони погодилися з тим, що права проходити цивільну службу не було. Тому ЄСПЛ постановив, що можливість зменшення суми цього податку була суто теоретичною.

Щодо суми податку ЄСПЛ вважав, що вона сама по собі не була вирішальною. Справді, хоча сума податку була низькою (254,45 швейцарських франків у 2008 році), він також зазначив, що заявник був студентом на той час. ЄСПЛ також зауважив, що податок сплачувався протягом строку обов’язкової військової служби, як правило з 20 до 30 років.

Зрештою, ураховуючи пояснення Уряду та відсутність інформації про причини визнання заявника непридатним для проходження військової служби, ЄСПЛ не зміг зрозуміти, чому органи влади мали по-різному оцінювати ступінь інвалідності заявника в цих двох справах.

Висновки: об’єктивне виправдання різниці, проведеної органами влади між особами, визнаними непридатними для військової служби та звільненими від сплати податку, та особами, визнаними непридатними до служби, але все ще зобов’язаними сплатити податок, було необґрунтованим. ЄСПЛ також зазначив, що заявник був поставлений у явно невигідне становище порівняно з особами, які не могли проходити військову службу з мотивів міркувань совісті, та особами, які були визнані придатними до служби, проте це могло бути замінено на альтернативну (невійськову) службу, і таким чином могли уникнути сплати податку. Отже, заявник у цій справі зазнав дискримінаційного ставлення.

Констатовані порушення: заборона дискримінації разом з правом на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 14 у поєднанні зі ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони дискримінації, порядок проходження військової служби, захист приватного життя