Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 12 січня 2021 року

у справі «ALBUQUERQUE FERNANDES c. PORTUGAL»

за заявою № 50160/13

Щодо недотримання умов прийнятності заяви до конституційного суду

Фабула справи: справа стосувалася дисциплінарного провадження проти заявниці, судді на час подій у справі, за результатами якого Вища рада правосуддя (далі – Рада) прийняла рішення про примусовий вихід на пенсію / у відставку (retirement) та подальшого судового розгляду.

Посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявниця скаржилася, що Конституційний суд був надмірно формальним, що призвело до неприйнятності її конституційної скарги. Зокрема, заявниця вказувала, що дізналася про застосоване за результатами розгляду дисциплінарного провадження покарання лише після ухвалення Радою свого рішення, у зв’язку із чим вона не могла себе захистити.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ підкреслив, що, за статтею 75-А Закону про Конституційний суд, для прийнятності заяви до Конституційного суду, у всіх змагальних процесуальних документах має бути зазначено підпункт пункту 1 статті 70 Закону про Конституційний суд, на якому ґрунтується скарга і правове положення, конституційність чи незаконність якого має бути оцінена. У статті 79-С Закону деталізується, що таке положення мало застосовуватися в оскаржуваному рішенні. Тому обмеження права заявниці на доступ до Конституційного суду були законними. ЄСПЛ також визнав, що воно переслідувало легітимну мету, а саме дотримання верховенства права та належного здійснення конституційного правосуддя. Тому залишалося з’ясувати, чи було таке обмеження пропорційним переслідуваній легітимній меті в цьому випадку

Беручи до уваги особливий характер скарги до Конституційного суду, ЄСПЛ погодився, що умови доступу до цього суду можуть бути жорсткішими для забезпечення правової визначеності та належного здійснення конституційного правосуддя на найвищому рівні судової системи. Суд також узяв до уваги факт того, що Конституційний суд втручався як суд останньої інстанції лише після розгляду питання конституційності судами нижчої інстанції в межах судової системи. У цій справі після ухвалення Верховним судом свого рішення заявниця не мала інших засобів правового захисту, як оскарження до Конституційного суду в межах повноважень цього суду з перевірки конституційності.

У своєму рішенні від 19 вересня 2012 року Верховний суд зазначив, що нормативне тлумачення пункту 1 статті 117 Закону про статус суддів, за яким зазначення застосовного покарання в обвинувальному висновку не було необхідним, було сумісним із Конституцією в тому сенсі, що суддя, обвинувачений у межах дисциплінарного провадження, може передбачити потенційне дисциплінарне правопорушення на основі фактів, зазначених в обвинувальному висновку. Говорячи більш конкретно, він указав, що таке тлумачення не порушило рівності сторін, гарантованого статтею 13 Конституції, права на справедливий суд, передбаченого пунктом 4 статті 20 Конституції, і процесуальних прав, гарантованих пунктами 1, 2 статті 32, пункту 3 статті 269 Конституції, що відповідало суті питання. Проте у своєму рішенні від 19 вересня 2012 року Верховний суд не надав тлумачення пункту 1 статті 117 Закону про статус суддів, на що заявниця скаржилася до Конституційного суду, а скоріше за все воно (тлумачення) випливає з рішення Ради від 13 грудня 2011 року. Тому, як зазначив Конституційний суд, тлумачення Верховного суду було ширшим, згідно з яким, навіть якщо потенційне покарання не зазначено, воно може випливати із вказаних в обвинувальному висновку обставин.

Висновки: не конкретизувавши значення нормативного тлумачення, на яке було подано скаргу, оскільки воно було надано судами нижчої інстанції, а саме Верховним судом, заявниця не дотримала вимог, передбачених статтею 79-С Закону про Конституційний суд, підтверджених практикою самого Конституційного суду.

Як другорядне міркування ЄСПЛ визнав, що в розпорядженні заявниці були всі необхідні елементи для того, щоб належним чином представити своє питання з урахуванням рішення Верховного суду. ЄСПЛ зазначив, що Конституційний суд уже ухвалював рішення про неконституційність нормативних тлумачень пункту 1 статті 117 і статті 122 Закону про статус суддів. Тому заявниця мала б порушити питання про неконституційність нормативного тлумачення пункту 1 статті 117 Закону про статус суддів, застосованого Верховним судом у своєму рішенні від 19 вересня 2012 року.

Таким чином, не можна стверджувати, що рішення Конституційного суду про неприйнятність у цій справі демонстрували надмірний формалізм. Навпаки, ЄСПЛ визнав, що ними забезпечувалася правова визначеність і належне здійснення правосуддя. Тому Конституційний суд відновив верховенство права у зв’язку з помилковим процесуальним кроком заявниці. Із цього вбачається, що обмеження права заявниці на доступ до суду відсутнє.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: конституційна юрисдикція, порядок звернення до конституційного суду, право на доступу до правосуддя