Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 січня 2021 року

у справі «TIMOFEYEV ET POSTUPKIN c. RUSSIE»[1]

за заявами №№ 45431/14 та 22769/15

Щодо незастосовності принципу незворотності дії кримінального закону в часі до адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі

Фабула справи: справа стосувалась адміністративного нагляду за заявниками Т. та П. після того, як вони відбували свої покарання у виді позбавлення волі.

Посилаючись на статтю 7 Конвенції, заявник Т. стверджував, що встановлення адміністративного нагляду за ним становило покарання, яке не існувало на момент вчинення ним злочину, за який його було засуджено. Відповідно до статті 6 Конвенції Т. скаржився на відмову у задоволенні його вимоги про надання безоплатної правової допомоги. Посилаючись на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції, П. стверджував про порушення його права на свободу пересування та вільного вибору місця проживання з огляду на обмеження, накладені на нього в контексті встановлення адміністративного нагляду. Відповідно до статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції П. скаржився на те, що був покараний двічі у зв’язку з установленням адміністративного нагляду.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ вважав, що основне питання, яке слід було з’ясувати, чи були заходи щодо адміністративного нагляду, накладені на Т., «покаранням» у розумінні статті 7 Конвенції, чи вони виходили за межі положення зазначеної статті.

ЄСПЛ зазначив, що відповідно до Закону № 64-ФЗ будь-яка особа, звільнена з місць позбавлення волі, де вона відбувала покарання за вчинення злочину з кваліфікуючою ознакою небезпечного чи особливо небезпечного рецидивізму, автоматично підпадала під адміністративний нагляд. У цій справі Т., який був засуджений за учинення кримінального правопорушення з кваліфікуючою ознакою небезпечного рецидивізму, належав до цієї категорії осіб.

Що стосується характеристики адміністративного нагляду, що регламентовано положеннями національного законодавства, ЄСПЛ постановив, що основною метою оскаржуваних заходів було запобігання рецидиву злочинів. Тому вони мали превентивну мету й не могли вважатися каральними чи становити покарання.

Щодо подібності між цими заходами та заходами покарання у виді обмеження волі, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 3 статті 60 Кримінального кодексу (КК) при призначенні покарання мають бути враховані будь-які обтяжувальні або пом’якшувальні обставини вчинення правопорушення, а отже, і ступінь вини особи. Однак здійснення адміністративного нагляду залежало не від вини даної особи, а від суспільної «небезпеки» особи, засудженої за правопорушення з кваліфікуючою ознакою рецидиву. Отже, ураховуючи наведене вище, такі дії не мали карального характеру.

З приводу процедури встановлення та здійснення адміністративного нагляду ЄСПЛ зазначив, що така процедура була передбачена цивільним правом до 15 вересня 2015 року, але нині ця процедура відноситься до сфери регулювання адміністративного, а не кримінального законодавства. Зрештою, що стосується суворості оскаржуваних заходів, ЄСПЛ зазначив, що хоча встановлені вимоги до Т. повідомити компетентний орган та сповістити про будь-яку зміну адреси проживання протягом трьох робочих днів були обтяжливими й супроводжувалися додатковими обмеженнями, що суттєво впливали на життя заявника, суворість оскаржуваних заходів сама по собі не була визначальною, враховуючи те, що багато некримінальних заходів превентивного характеру можуть, як і належні кримінальні заходи, мати значний вплив на відповідну особу.

Висновки: ЄСПЛ вважав, що зобов’язання та обмеження, накладені на Т. в межах адміністративного нагляду, не становили «покарання» у розумінні пункту 1 статті 7 Конвенції, а натомість їх слід розглядати як запобіжні заходи, до яких принцип незворотності, викладений у цьому положенні, не був застосовним.

Констатовані порушення: заява щодо порушення за ст. 7 Конвенції визнана несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції та відхилена (пп. 3, 4 ст. 35 Конвенції).

Ключові слова: порушення прав ув'язнених, темпоральна дія кримінального закону, правова природа адміністративного нагляду, принцип ніякого покарання без закону