Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 січня 2021 року

у справі «TIMOFEYEV ET POSTUPKIN c. RUSSIE»

за заявами №№ 45431/14 та 22769/15

Щодо неотримання особою після звільнення з місця позбавлення волі безоплатної правової допомоги зі встановлення за нею адміністративного нагляду

Фабула справи: справа стосувалась адміністративного нагляду за заявниками Т. та П. після того, як вони відбували свої покарання у виді позбавлення волі.

Посилаючись на статтю 7 Конвенції, заявник Т. стверджував, що встановлення адміністративного нагляду за ним становило покарання, яке не існувало на момент вчинення ним злочину, за який його було засуджено. Відповідно до статті 6 Конвенції Т. скаржився на відмову у задоволенні його вимоги про надання безоплатної правової допомоги. Посилаючись на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції, П. стверджував про порушення його права на свободу пересування та вільного вибору місця проживання з огляду на обмеження, накладені на нього в контексті встановлення адміністративного нагляду. Відповідно до статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції П. скаржився на те, що був покараний двічі у зв’язку з установленням адміністративного нагляду.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ встановив, що повинен розглянути скаргу щодо неотримання заявником безоплатної правової допомоги зі встановлення за ним адміністративного нагляду відповідно до цивільно-правового аспекту пункту 1 статті 6 Конвенції. ЄСПЛ зазначив, що Конвенція не вимагає надання правової допомоги в усіх цивільних спорах.

У цій справі ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство на той час не передбачало можливості надання безоплатної правової допомоги в межах провадження з адміністративного нагляду. Крім того, подання про встановлення адміністративного нагляду було, в принципі, заявлено відповідною установою виконання покарання. Отже, Т. був відповідачем у провадженні, порушеному національними органами влади.

По-друге, ЄСПЛ зазначив, що питання, яке стояло перед Т. під час цих проваджень, безперечно було важливим: накладені на нього обмеження мали серйозні наслідки для його приватного життя та здійснення прав, особливо права на свободу пересування. Окрім того, оцінка подання про встановлення адміністративного нагляду стосувалася правових питань, що вимагають певних знань у застосуванні національного законодавства та відповідної судової практики.

Висновки: якби заявника представляв адвокат, він міг би підготувати свій захист для того, щоб оскаржити докази протилежної сторони. ЄСПЛ визнав, що важливо було забезпечити заявника належним захистом, оскільки, накладаючи адміністративні обмеження на заявника, суддя першої інстанції врахував «особу» та «негативну оцінку» адміністрації установи виконання покарань. Окрім того, протилежна сторона у справі заявника – представник установи виконання покарань – користувалася допомогою прокурора під час провадження.

Водночас національні суди кілька разів відкладали судовий розгляд справи, щоб заявник міг знайти собі законного представника. Обґрунтування клопотання про надання йому безоплатної правової допомоги полягало в тому, що він не мав достатньо коштів для оплати послуг адвоката, а не в тому, що він не мав достатньо часу для його пошуку. Отже, перенесення судових засідань у справі не призвели до покращення становища заявника, оскільки він відбував покарання у в’язниці, коли суд першої інстанції розглядав справу, а отже, у нього було мало шансів на зміну його матеріального становища.

Зрештою, ураховуючи ситуацію Т., який відбував покарання за тиждень до слухання справи в регіональному суді, а також труднощі в підготовці своєї тактики захисту, ЄСПЛ постановив, що він, імовірно, зазнав набагато більших фізичних та емоційних страждань протягом розгляду справи, ніж у випадку участі у справі досвідченого адвоката.

Ураховуючи вищезазначені міркування, зокрема ступінь серйозності розглянутого питання для заявника у провадженні щодо його восьмирічного перебування під адміністративним наглядом та труднощами, із якими він зіштовхнувся під час підготовки захисту та про які він сповістив національні суди, ЄСПЛ вважав, що неможливість Т. отримати безоплатну правову допомогу для забезпечення свого захисту поставило його у явно невигідне становище порівняно з його опонентом. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Констатовані порушення: право справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: порушення прав ув'язнених, право на адвоката, справедливість судового розгляду