Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 березня 2021 року

у справі «BENITEZ MORIANA AND IÑIGO FERNANDEZ v. SPAIN»

за заявами №№ 36537/15 та 36539/15

Щодо необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності членів неприбуткової організації за відкритий лист у газеті з критикою судді у справі з екологічних питань

Фабула справи: заявники, члени неприбуткової організації «Plataforma Ciudadana Aguilar Natural», скаржились порушення їхнього права на свободу вираження поглядів у зв’язку з їхнім кримінальним засудженням унаслідок публікації в місцевій газеті відкритого листа, у якому вони поскаржилися на поведінку судді в судових провадженнях, що стосувалися їх.

Правове обґрунтування: Суд вважав, що оскаржувані твердження заявників стосовно функціонування правосуддя в контексті проваджень, які тривали, з питань, що мали екологічне значення для місцевого населення, належали до сфери дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес. Крім того, ЄСПЛ погодився з тим, що коли недержавна (неурядова) організація привертає увагу до питань суспільного інтересу, вона виконує роль суспільного наглядача, що має таке саме значення, як і ЗМІ (див. Animal Defenders International v. the United Kingdom [ВП], no. 48876/08, § 103, ECHR 2013 (витяги)), і може бути охарактеризована як «сторожовий пес» суспільства, що користується таким самим захистом за Конвенцією, як і ЗМІ (ibid., Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary [ВП], no. 18030/11, § 166, 8 листопада 2016 року та Medžlis Islamske Zajednice Brčko and Others, цит. вище, § 8). Питання щодо функціонування системи правосуддя, інституту, необхідного для будь-якого демократичного суспільства, справді становить суспільний інтерес. Тому твердження заявників вимагали особливо високого рівня захисту свободи вираження поглядів, при цьому особливо вузька межа свободи розсуду мала бути надана органам влади.

ЄСПЛ підкреслив, що, засуджуючи заявників, кримінальний суддя провінції Теруель дійшов висновку, що заявники вийшли за межі критики рішення суду і сформулювали «ідеї та зауваження, прямо направлені [особисто] на суддю, яка [підготувала] [рішення] або зі своїх особистих мотивів [або] [з підстав] її професійної поведінки». Ця критика перетворилася на «особистий напад на особу, [яка] професійно виконувала [свої] судові функції, перетворивши цю статтю в персональний наклеп на суддю, приписуючи їй відсутність компетентності, [незнання] судової та професійної практики, і навіть ставлення, що суперечило судовій практиці, коли мова зайшла про її “упередженість”» (див. пункт 17 цього рішення). Audiencia Provincial Теруель дійшов висновку, що заявники не тільки піддали критиці рішення судді, а і приписали їй «необізнаність, упередженість чи несправедливу поведінку, які прямо вплинули на саму суть її людської гідності» (див. пункт 18 цього рішення). З урахуванням обставин справи ймовірно, що національним судам було важливо забезпечити превалювання захисту репутації судді над правом заявників на свободу вираження поглядів.

ЄСПЛ нагадав, що свобода вираження поглядів «є застосовною не лише до “інформаціїˮ чи “ідейˮ, що позитивно сприймаються чи вважаються необразливими або байдужими, а й також до тих, що ображають, шокують чи турбують»(див. De Haes and Gijsels, цит. вище, § 46).

ЄСПЛ повторив загальні принципи, розвинуті ним щодо цього, та навів їх у пункті 47 цього рішення. Справді, хоча може бути необхідно захищати правосуддя від нападів, що заподіюють шкоду і по суті є необґрунтованими, беручи до уваги, що в низці країн судді не можуть реагувати на них на свій розсуд, це не може призводити до того, що окремим особам буде заборонено висловлювати свої думки шляхом оціночних суджень на достатній фактологічній основі з питань суспільного інтересу, пов’язаного з функціонуванням правосуддя, чи забороняти будь-яку її критику. У цій справі суддя М. М. була частиною основоположного інституту Держави, а тому була об’єктом більш широкої критики, аніж звичайні громадяни (див. Morice [ВП], цит. вище, § 131).

ЄСПЛ нагадав, що навіть у випадках, коли санкція є найменш суворою, наприклад, присудження лише «одного євро» відшкодування шкоди, як у справі Mor (цит. вище, § 61), вона тим не менше становить кримінальне покарання і в будь-якому разі цього факту самого по собі не достатньо для виправдання втручання у право заявника на свободу вираження поглядів (див. Brasilier v. France, no. 71343/01, § 43, 11 квітня 2006 року).

Висновки: ЄСПЛ дійшов висновку, що використані заявниками міркування були достатньо пов’язаними з фактами справи в доповнення до того, що їхні твердження не могли розглядатись як такі, що вводять в оману, і можуть бути вилучені / отримані з рішення. По суті, заявники дорікали судді М. М. з двох причин: ухвалення несправедливих рішень і те, що вона була «упередженою» суддею, продемонструвавши свою «відсутність безсторонності та компетенції». ЄСПЛ підкреслив, що заявники не були юристами і їхні коментарі про професійну поведінку судді потрібно було розглядати з урахуванням цього, оскільки відкритий лист демонстрував їхню глибоку незгоду з конкретними процесуальними рішеннями та загальним результатом розгляду. Таким чином, використання «в’їдливого тону» в коментарях, направлених на суддю, не було несумісним з положеннями статті 10 Конвенції. На думку Суду, звинувачення, висунуті заявниками в їхньому листі, були критикою, яку суддя може очікувати отримати під час виконання ним своїх обов’язків, не були повністю позбавленими будь-яких фактологічних підстав, а тому мали розглядатися не як безпідставний особистий напад, а як справедливий коментар з питання, що мав суспільну важливість. Тому не вбачається, що оскаржувані твердження перевищили межі допустимої критики в цій справі.

У цій справі кримінальний суддя провінції Теруель призначив заявникам покарання у виді штрафу в 2400 євро з альтернативним покаранням у виді позбавлення волі в разі несплати штрафу. Окрім рішення про публікацію вироку в цій самій газеті, яка коштувала 2758 євро, суддя також розпорядився про сплату ними компенсації завданої судді моральної шкоди в 3000 євро з кожного. ЄСПЛ підкреслив, що застосована до заявників санкція не була «найменш суворою», а навпаки мала певне значення і що не було надано жодних міркувань щодо факту того, що письмові твердження про суддю були зроблені не юристами, а зацікавленими нефахівцями, які не були стороною провадження. ЄСПЛ підкреслив, що альтернативне покарання у вигляді позбавлення волі може бути застосоване в разі несплати штрафу. Такі кримінальні покарання за своїм характером неминуче матимуть стримувальний ефект. Суд підкреслив, що в цій справі невиконання альтернативного покарання у вигляді позбавлення волі у зв’язку зі сплатою штрафів не анулювало засудження заявників чи довгострокові наслідки наявності судимості. Беручи до уваги особливо вузьку межу свободи розсуду, наданої органам влади в таких ситуаціях, ЄСПЛ вважав, що засудження заявників було непропорційним переслідуваній меті.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу слова, захист репутації суддів, межі критики судді