Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 березня 2021 року

у справі «HUSSEIN ET AUTRES c. BELGIQUE»

за заявою № 45187/12

Щодо встановленої законом відмови судів від юрисдикції з розгляду заяви цивільної сторони у кримінальному провадженні

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявники скаржилися, що, визнаючи провадження неприйнятним та відмовившись від юрисдикції, бельгійські суди не навели достатніх підстав для своїх рішень та позбавили заявників права на доступ до суду.

Справа стосувалася десятьох заявників із Йорданії, які звернулися із заявами як цивільні сторони до слідчого судді в м. Брюсселі про порушення кримінального провадження проти високопосадовців Кувейту за злочини, відповідальність за вчинення яких передбачено положеннями міжнародного гуманітарного права, стосовно дій, пов’язаних з першою війною в Перській затоці (1990–1991 роки).

У 2001 році, на час подачі заявниками своїх заяв, бельгійське законодавство визнало абсолютну форму універсальної кримінальної юрисдикції, навіть за відсутності будь-якого зв’язку з Бельгією. Згодом бельгійський законодавчий орган поступово запровадив критерії зв’язку з Бельгією та системою фільтрації для оцінки того, чи слід притягати особу до відповідальності. Коли набув чинності Закон від 5 серпня 2003 року, провадження, яке заявники спочатку розпочали у 2001 році, більше не відповідало новим критеріям, що регулюють юрисдикцію бельгійських судів, встановлену на майбутнє; отже, воно не могло продовжуватись у зв’язку із цим. Урешті-решт, вимоги заявників не були задоволені на тій підставі, що на час набрання чинності Законом від 5 серпня 2003 року жодних слідчих дій ще не було здійснено і бельгійські суди в будь-якому випадку не мали юрисдикції розглянути та ухвалити рішення за позовом.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ зазначив, що заявники цілком очевидно обґрунтували обмеження свого права на доступ до суду, оскільки бельгійські суди відмовилися від юрисдикції розглядати та ухвалювати рішення в межах кримінального провадження, яке вони порушили, подавши заяву в кримінальному провадженні до слідчого судді в м. Брюсселі. Таке обмеження юрисдикції було наслідком впровадження перехідного механізму за змістом положень Закону від 5 серпня 2003 року.

Уряд пояснив, що метою нової системи було забезпечення належного здійснення правосуддя. Він стверджував, що існує ризик надмірного навантаження на суди, що могло б спричинити надходження великої кількості справ, обґрунтованих універсальною юрисдикцією без будь-якого зв’язку з Бельгією, а також про практичні труднощі в отриманні доказів. Ураховуючи підготовчий процес ухвалення Закону від 5 серпня 2003 року, слідувало, що реформа мала на меті усунути дипломатичну напругу, спричинену визнанням згаданої абсолютної універсальної юрисдикції та кричущими політичними зловживаннями, до яких вона призвела.

ЄСПЛ вважав, що причини, які стосуються належного здійснення правосуддя, що спонукало Парламент розглянути законопроєкт, а також зв’язок з питанням імунітетів, який був підставою для вирішення справи згідно з міжнародним правом, можна розглядати як вагомі підстави загального інтересу.

Висновки: ЄСПЛ зазначив, що в 2001 році, на час звернення заявників, бельгійське законодавство визнавало абсолютну форму універсальної кримінальної юрисдикції. Далі законодавець поступово запровадив критерії, що вимагали зв’язку з Бельгією, та систему фільтрації для оцінки доцільності обвинувачення. Коли Закон від 5 серпня 2003 року набрав чинності 7 серпня 2003 року, провадження, яке заявники початково розпочали в 2001 році, вже не відповідало новим критеріям, що регулюють юрисдикцію бельгійських судів, визначену на майбутнє. Тому розгляд справи не міг бути продовжений на цій підставі. Крім того, ураховуючи рішення Касаційного суду про те, що юрисдикція бельгійських судів може бути збережена лише в тому разі, якщо слідча дія вже була проведена до набрання чинності Законом, заява, подана заявниками, неминуче не була б задоволена, оскільки така дія не була проведена, як це пізніше встановили Департамент обвинувачень та Касаційний суд.

Отже, ЄСПЛ постановив, що рішення бельгійських судів після набрання чинності Законом від 5 серпня 2003 року про відмову від юрисдикції з розгляду заяви цивільної сторони у кримінальному провадженні, поданої заявниками у 2001 році, не були непропорційними переслідуваній легітимній меті.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливий судовий розгляд, право на доступ до правосуддя, судова юрисдикція