Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 березня 2021 року

у справі «GAVRILOVA ET AUTRES c. RUSSIE»

за заявою № 2625/17

Щодо порушення права власності на земельні ділянки внаслідок їх повернення до державної власності

Фабула справи: посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, заявники у справі скаржилися на скасування їхнього права власності на придбані земельні ділянки.

Заявниками у справі є п’ятеро громадян Російської Федерації, які народились у період між 1944 і 1985 роками та проживають у Росії. Справа стосується визнання судом недійсними свідоцтв про право власності заявників на земельні ділянки, які вони придбали в межах низки угод, та повернення цих ділянок у власність держави на тій підставі, що вони належали до «лісових ресурсів».

Правове обґрунтування: ЄСПЛ зазначив, що скасування правовстановлюючих документів заявників становило «позбавлення власності». Крім того, ЄСПЛ підкреслив, що оскаржуваний захід переслідував мету суспільного інтересу в управлінні органами влади земельними ресурсами та охорони лісу як частини природного середовища, що вимагало відповідної політики територіального / просторового розвитку. У зв’язку із цим ЄСПЛ повторив, що захист навколишнього середовища є причиною стійкого й постійного інтересу суспільства, а отже, і державних органів влади.

ЄСПЛ зазначив, що пропорційність втручання передбачає досягнення справедливого балансу між вимогами суспільних інтересів та вимогами забезпечення захисту основоположних прав людини. Цей баланс порушується в разі, якщо відповідна особа повинна нести «індивідуальний та надмірний тягар».

Аналізуючи пропорційність заходу, крім поведінки органів державної влади, ЄСПЛ часто брав до уваги і ставлення власника майна, включаючи ступінь вини або турботи, які він чи вона проявляли.

У цій справі, що стосується поведінки органів влади, ЄСПЛ зазначив, що вони, з одного боку, діяли повільно: не зареєстрували права власності держави на земельну ділянку та належність її до частини національних лісових ресурсів, не вчиняли дій упродовж майже 24 років (з 1991 року), хоча знали, що держава втратила право власності на земельну ділянку, допустили її занедбання та поступове знищення лісових угідь. З іншого боку, вони підтвердили категорію та призначення земельної ділянки, а також операції, пов’язані з нею та з ділянками, утвореними після поділу. З урахуванням цього органи державної влади не дотрималися свого зобов’язання діяти оперативно та старанно.

Крім того, під час розгляду позову про визнання права власності за державою, апеляційний суд, який погодився, що заявники діяли добросовісно, не урівноважив конкуруючі державні та приватні інтереси: він лише встановив, що земельна ділянка (предмет спору) завжди була державною власністю і не могла бути приватизована. ЄСПЛ вважав, що суд не врахував добросовісність покупців в порушення вимог Конвенції та позиції Верховного суду та Конституційного суду. Крім того, тоді як суд першої інстанції зазначив, що мета суспільного інтересу могла бути досягнута менш радикальними заходами, наприклад, шляхом придбання державою земельних ділянок заявників або шляхом надання їм інших, але рівноцінних ділянок, апеляційний суд таких можливостей не розглянув.

Висновки: що стосується поведінки заявників, ЄСПЛ зауважив, що вони не обвинувачувались у недобросовісних діях або прояві недбалості у придбанні земельних ділянок. ЄСПЛ не встановив підстав вважати, що це мало місце в цій справі. ЄСПЛ також зазначив, що ліси, розташовані на території муніципалітетів, не були класифіковані як «земельні ділянки лісового фонду» згідно з попереднім Лісовим кодексом і могли бути розташовані в районах, не класифікованих як лісові ресурси згідно з новим Лісовим кодексом, і тому могли бути приватизовані.

У результаті заявники, діючи добросовісно й довіряючи органам державної влади та без засобів виявлення будь-яких порушень у процедурі придбання земельних ділянок, могли легітимно очікувати, що, набуваючи право власності на ці ділянки, принаймні деякі з яких включали ліси, розташовані на території муніципалітету, вони діяли відповідно до закону та на законних підставах. Справа в тому, що ані добросовісність заявників, ані той факт, що ситуація склалась таким чином не з їхньої вини, не згадувалися під час розгляду справи національними судами.

Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що заявники, які не допустили неправомірних дій, мали зазнати наслідків від помилок органів державної влади та жорсткого застосування положень про повернення права власності, без отримання жодної компенсації. Таким чином, був порушений справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу та необхідністю захисту майнових прав заявників і мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Констатовані порушення: захист права власності (ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції).

Ключові слова: захист земельних прав, анулювання права власності, право державної власності