Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 травня 2024 року

у справі «SAAKASHVILI v. GEORGIA»

за заявами №№ 6232/20 та 22394/20

Щодо незалежності та неупередженості судді у кримінальному провадженні за фактом вчинення службового злочину

Фабула справи: заявник, пан Міхеїл Саакашвілі, який зараз є громадянином України і народився в 1967 році, наразі відбуває тюремне ув'язнення в Грузії, скаржився за статтею 6 §§ 1 і 3 (d), що його засудження від 28 червня 2018 року через його передбачувану роль у фізичному нападі на члена парламенту В.Г. ґрунтувалося на неперевірених свідченнях з чужих слів.

Заявник скаржився за статтею 6 §§ 1 і 3 (d) і статтею 7 на те, що його засудження від 5 січня 2018 року у зв'язку з президентським помилуванням ґрунтувалося на неперевірених показаннях з чужих слів, що судді суду першої інстанції не вистачало незалежності та неупередженості (див. пункт 26 вище) і що він не міг передбачити, що здійснення повноважень щодо президентського помилування, якими він був наділений в силу своєї посади Президента і глави держави, може призвести до кримінальної відповідальності.

Заявник також скаржився у зв'язку з обома заявами на те, що прихований намір влади полягав у використанні кримінально-правового механізму проти нього з метою його політичного переслідування, що є порушенням статті 18 Конвенції у поєднанні зі статтями 6 і 7.

Заявника, колишнього президента Грузії, було заочно засуджено за двома окремими кримінальними провадженнями та призначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі за сукупністю вироків, яке він наразі відбуває. Провадження відбулися після зміни уряду в Грузії в 2012 році на тлі кримінальних розслідувань, у тому числі проти колишніх високопосадовців, зокрема, за скаргами на порушення прав людини за часів президентства заявника та правління його партії.

У червні 2018 року в рамках першого провадження (заява № 6232/20) заявника було визнано винним у співучасті у вчиненні кримінально караного побиття та зловживанні владою шляхом застосування насильства з метою організації за допомогою високопосадовців Міністерства внутрішніх справ нападу у 2005 році на тодішнього народного депутата.

У січні 2018 року в рамках другого провадження (заява № 22394/20) заявник був визнаний судом першої інстанції, який засідав у складі колегії з одного судді, винним у зловживанні владою посадовою особою, яка обіймає політичну посаду, за помилування у 2008 році чотирьох колишніх високопосадовців Департаменту конституційної безпеки, які були засуджені за вбивство Sandro Girgvliani у 2006 році («справа про вбивство Гіргвліані»). Це помилування скоротило їхні терміни ув'язнення (від шести з половиною до семи з половиною років) вдвічі.

Заявник безуспішно оскаржував обвинувальні вироки. Під час обох судових розглядів він оскаржував свідчення Н.Б. (колишнього голови грузинського парламенту) та І.О. (колишнього міністра уряду заявника).

Правове обґрунтування: при визначенні того, чи можна вважати орган «незалежним» - особливо від виконавчої влади та сторін у справі - необхідно враховувати, серед іншого, спосіб призначення його членів та тривалість їхніх повноважень, наявність гарантій проти зовнішнього тиску, а також питання про те, чи створює цей орган видимість незалежності (див. рішення у справах Campbell and Fell v. the United Kingdom, 28 червня 1984 року, § 78, Series A № 80; Findlay v. the United Kingdom, 25 лютого 1997 року, § 73, Reports of Judgments and Decisions 1997-I; та Maktouf and Damjanović v. Bosnia and Herzegovina [GC], №№ 2312/08 та 34179/08, § 49, ECHR 2013 (витяги)).

Суд повторює, що «неупередженість» зазвичай означає відсутність упередження або упередженості, а її наявність або відсутність може бути перевірена різними способами. Відповідно до усталеної практики Суду, наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 має визначатися (i) відповідно до суб'єктивного критерію, згідно з яким необхідно враховувати особисте переконання та поведінку конкретного судді - тобто, чи мав суддя будь-яку особисту упередженість або упередженість щодо конкретної справи, та (ii) відповідно до об'єктивного критерію, тобто шляхом з'ясування того, чи сам суд і (серед інших аспектів) його склад надають достатні гарантії для виключення будь-яких законних сумнівів щодо його неупередженості (див., наприклад, рішення у справі Kyprianou v. Cyprus [GC], № 73797/01, § 118, ECHR 2005-XIII; Micallef v. Malta [GC], № 17056/06, § 93, ECHR 2009; Morice v. France [GC], № 29369/10, § 73, ECHR 2015; та Ilnseher v. Germany [GC], №№ 10211/12 та 27505/14, § 287, 4 грудня 2018).

Висновки: у матеріалах справи не було нічого, що могло б поставити під сумнів незалежність судді Г.А. на будь-яких підставах. Скарга заявника була скоріше скаргою на об'єктивну неупередженість на підставі функцій, які він виконував під час розгляду справи про вбивство Гіргвліані. Не було достатнього зв'язку між кримінальним обвинуваченням, розглянутим судом першої інстанції у цій справі, та обвинуваченням у перевищенні службових повноважень, висунутим проти заявника, яке розглядав суддя Г.А. Заявник не був стороною у провадженні у справі про вбивство, воно жодним чином його не стосувалося, і суддя Г.А. не дійшов жодних висновків щодо винуватості заявника на підставі фактів, які були встановлені у справі. Отже, не могло існувати жодних об'єктивно обґрунтованих побоювань, що встановлення фактів або правова оцінка подій, які становили злочин, у вчиненні якого суддя Г.А. визнав заявника винним, були якимось чином упередженими під час провадження у справі про вбивство

Крім того, було б явним перебільшенням стверджувати, що Г.А., чиї професійні функції обмежувалися наданням суто канцелярської та технічної допомоги суддям, які розглядали справу про вбивство, брала участь «у визначенні кримінального обвинувачення проти чотирьох співробітників міліції». Бути помічником судді у кримінальних справах не означає, згідно з відповідним національним законодавством і практикою, «брати участь» у процесі прийняття судових рішень». Той факт, що суддя Г.А. стикався (на більш ранній стадії свого професійного життя) зі свідками, про яких йдеться, також не був достатнім для того, щоб виправдати, з об'єктивної точки зору, побоювання, що він був неминуче упередженим, повіривши показанням цих свідків. Дійсно, заявник не зміг пояснити, яким чином знання Г.А. про свідків, про яких йде мова, мали такий характер і ступінь, що вказували б на відсутність неупередженості з його боку. Крім того, показання офіцерів не були єдиним або вирішальним доказом проти заявника. Нарешті, суддя Г.А. був професійним, підготовленим суддею, який, таким чином, може вважатися більш підготовленим, ніж, наприклад, непрофесійний суддя або присяжний, для того, щоб відсторонитися від попереднього особистого або професійного досвіду і розглядати з необхідною неупередженістю резонансні справи, що привертають підвищену увагу громадськості. Таким чином, не можна сказати, що суд першої інстанції, який складався з одного судді, був позбавлений незалежності або неупередженості.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) в частині незалежності та безсторонності одноособового складу Тбіліського міського суду (суддя Г.А.).

Ключові слова: справедливість судового розгляду, принципи здійснення правосуддя, вимоги до судової влади