Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 березня 2021 року

у справі «TORTLADZE v. GEORGIA»[1]

за заявою № 42371/08

Щодо правомірності використання доказів, отриманих у результаті незаконного обшуку

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 та пункт 1 статті 8 Конвенції, заявник скаржився на стверджувану незаконність та відсутність обґрунтування обшуку приміщень консульства й несправедливість кримінального провадження з огляду на використання доказів, отриманих у результаті обшуку.

Заявник у цій справі є громадянином Грузії, народився 1964 року та проживає в м. Тбілісі. На час подій у цій справі він був Почесним Генеральним Консулом Кот-д’Івуару в Грузії. Як вбачалося з матеріалів справи, час від часу від також виконував функції консульського кур’єра. Ця справа стосувалася, зокрема, проведення в рамках попереднього досудового розслідування обшуку в офісі Почесного Генерального Консула Кот-д’Івуару в Грузії та посилання національних судів на докази, здобуті в результаті такого обшуку.

Правове обґрунтування: відповідні принципи стосовно справедливості провадження у зв’язку з використанням доказів, отриманих у порушення статті 8 Конвенції, були викладені Судом у справі Bykov v. Russia ([ВП], no. 4378/02, §§ 88–93, 10 березня 2009).

Загальні принципи стосовно доступу до суду були нещодавно викладені Судом у справі Zubac v. Croatia ([ВП], no. 40160/12, §§ 76–99, 5 квітня 2018 року; див. також Chong Coronado v. Andorra, no. 37368/15, § 32, 23 липня 2020 року).

Суд, за конкретних обставин різних справ, установлював, що факт посилання національних судів на докази, які були визнані такими, що незаконно отримані в розумінні статті 8 Конвенції, не суперечить вимогам справедливості, передбаченим статтею 6 Конвенції (див., серед інших прикладів, Bykov, цит. вище, §§ 94–98; див. також Khan v. the United Kingdom, no. 35394/97, §§ 34–40, ECHR 2000-V; P.G. and J.H. v. the United Kingdom, no. 44787/98, §§ 76–81, ECHR 2001-IX; Valentino Acatrinei v. Romania, no. 18540/04, §§ 73–77, 25 червня 2013 року; та Hambardzumyan, цит. вище, §§ 78–81). Щ стосується цієї справи, Суд вважав з огляду на відповідні принципи, наведені у справі Bykov (цит. вище, §§ 89–90), що заявник мав можливість оскаржити законність та достовірність доказу, отриманого в результаті оскаржуваного обшуку, у змагальний спосіб в суді першої та апеляційної інстанції. Хоча перегляд судом законності обшуку після його проведення був заплямований неналежністю та недостатністю, його аргументи стосовно обставин обшуку та достовірності отриманого доказу були розглянуті судами та відхилені обґрунтованими рішеннями в межах кримінального провадження. У зв’язку із цим ЄСПЛ зазначив, що заявник не робив жодних заяв стосовно ймовірного порушення його права на захист.

Висновки: щодо якості доказу, починаючи з обставин обшуку, Суд зазначив, що обшук консульських приміщень у цій справі був спричинений інкримінуючими показаннями А. І. Окрім очної ставки із заявником, останній був допитаний у судах першої та апеляційної інстанцій за участю адвоката. Крім цього, обставини обшуку консульських приміщень підтверджувалися відеозаписом та твердженнями представника МЗС. ЄСПЛ вважав проблематичним той факт, що обшук консульських приміщень був проведений у спосіб, що не дозволяв подальше дактилоскопічне вивчення вилучених доказів. Він вважав, що поліція мала б вжити відповідних заходів безпеки задля запобігання можливому забрудненню доказів. Тим не менше, за обставин цієї справи це не ставило під сумнів достовірність доказу того, що вилучена речовина належала заявнику. Примітно, що заявник визнав наявність у нього ампул морфію. Крім того, наркотичні речовини було вилучено із сейфа та столу в кабінеті заявника.

Зрештою, Суд надає вагу тому факту, що вилучена речовина була не єдиним доказом, на якому ґрунтувалося його засудження. У своєму висновку про визнання заявника винним, національні суди посилалися на інкримінуючі показання А. І. Останній повторив свої досудові показання перед судами першої й апеляційної інстанцій. Крім цього, засудження заявника ґрунтувалось і на інших доказах, перевірених судом, а саме: відеозаписі обшуку, показаннях представника МЗС та офіцерів поліції, які проводили обшук.

За цих обставин Суд дійшов висновку, що використання доказу, отриманого в порушення статті 8 Конвенції, не підірвало загальної справедливості кримінального провадження щодо заявника.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції) у зв’язку зі стверджуваною несправедливістю провадження.

Ключові слова: порядок проведення слідчих дій, право на повагу до житла, справедливість судового провадження, межі дипломатичного імунітету, оцінка доказів