Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 травня 2024 року

у справі «RYTIKOV v. UKRAINE»

за заявою № 52855/19

Щодо незаконності затримання без попереднього судового рішення

Фабула справи: заявник скаржився на те, що його арешт 11 липня 2019 року без попереднього рішення суду був незаконним і свавільним у порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, а також на те, що він не мав забезпеченого правовою санкцією права на компенсацію за незаконний арешт і тримання під вартою у порушення пункту 5 статті 5.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що загальний правовий стандарт арешту підозрюваного в Україні вимагає участі судді у провадженні до фактичного арешту шляхом надання дозволу на такий арешт. Сторони не заперечують, що арешт заявника було здійснено з посиланням на статтю 208 КПК, яка у поєднанні зі статтею 29 Конституції України містить вичерпний перелік винятків та формує правову основу в українській правовій системі для арешту підозрюваного без попереднього судового рішення.

Хоча «законність» позбавлення волі згідно з національним законодавством є основним міркуванням, воно не завжди є вирішальним. Крім того, Суд повинен переконатися, що воно було сумісним з метою пункту 1 статті 5 Конвенції, яка полягає в запобіганні свавільному позбавленню свободи (див. рішення у справі Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine, № 1727/04, п. 84, від 24 червня 2010 року). Крім того, для того, щоб позбавлення волі вважалося вільним від свавілля, недостатньо, щоб цей захід здійснювався відповідно до букви національного законодавства; він також повинен бути необхідним за даних обставин (див. рішення у справі Khayredinov v. Ukraine, no. 38717/04, § 27, від 14 жовтня 2010 року, та Korneykova v. Ukraine, no. 39884/05, п. 34, від 19 січня 2012 року).

У зв'язку з цим Суд зазначає, що в протоколі про арешт згадується вищезгадана частина 1 статті 208 КПК як підстава для арешту заявника без попереднього судового рішення. Це положення, що встановлює винятки із загального правила, яке вимагає судового рішення для арешту особи, мало тлумачитися вузько. Крім того, конкретні підстави, що виправдовують застосування одного з винятків, які в ньому вичерпно перераховані, повинні бути однозначно встановлені на момент вжиття такого заходу (див. рішення у справі Strogan v. Ukraine), № 30198/11, § 87, від 6 жовтня 2016 року.

У низці своїх рішень в аналогічних справах, що стосуються періоду, коли в Україні діяв КПК 1960 року (з наступними змінами), Суд, посилаючись на статтю 106 цього Кодексу, встановив, що коли протокол затримання не містив конкретної інформації, яка вказувала б на те, що затримання було здійснено у невідкладній ситуації, це не становило суттєвої гарантії проти свавільного позбавлення волі (див. рішення у справах Grinenko v. Ukraine, №. 33627/06, § 83, 15 листопада 2012 року; Malyk v. Ukraine, no. 37198/10, §§ 27-29, від 29 січня 2015 року; та Kotiy v. Ukraine, № 28718/09, § 45, від 5 березня 2015 року). Суд вважає, що його висновки, зроблені у вищезгаданих справах, однаково актуальні для цілей розгляду цієї справи з огляду на той факт, що йдеться про ту саму хибну практику надання недостатньо детальної інформації у звітах про затримання.

Висновки: Суд посилається на ч. 5 ст. 208 КПК, яка передбачає, що в протоколі про затримання особи повинні бути зазначені підстави для такого затримання. Це особливо важливо в обставинах цієї справи, в якій положення частини 1 статті 208 КПК було лише згадано, тоді як ні протокол арешту, ні протокол обшуку не містили жодної конкретної інформації і не спиралися на жодні конкретні обставини, щоб пояснити, який злочин вчинив заявник перед арештом або які ознаки чітко вказували на те, що він щойно вчинив злочин. Таким чином, не можна стверджувати, що органи влади зіткнулися з невідкладною ситуацією, яка підпадає під один з винятків, передбачених ч. 1 ст. 208 КПК, таких як, наприклад, затримання особи на місці події (flagrante delicto).

З огляду на вищевикладені міркування Суд доходить висновку, що арешт заявника та тримання його під вартою у період з 11 по 12 липня 2019 року на підставі постанови слідчого були несумісними з вимогами п. 1 ст. 5 Конвенції. Отже, мало місце порушення цього положення.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.п. 1, 5 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: процедура затримання, заходи забезпечення кримінального провадження, запобіжні заходи, незаконне позбавлення волі