Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 06 квітня 2021 року

у справі «LIEBSCHER v. AUSTRIA»

за заявою № 5434/17

Щодо неналежного судового захисту права на захист персональних даних

Фабула справи: посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявник скаржився, що обов’язок надати угоду про розірвання шлюбу у повному обсязі до земельного кадастру, де вона буде публічно доступною, з метою задоволення його вимоги про передачу частки майна у його власність, було рівноцінно порушенню його права на повагу до приватного життя, зокрема захисту персональних даних.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ у багатьох справах зазначав, що захист персональних даних має основоположне значення для реалізації особами свого права на повагу до приватного і сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. Ця стаття передбачає право на ту чи іншу форму інформаційного самовизначення, що дозволяє окремим особам посилатися на їхнє право на приватне життя щодо даних, які хоч і є нейтральними, проте зібрані, опрацьовані та поширені колективно у формі та спосіб таким чином, що права за статтею 8 Конвенції можуть бути задіяні (див. Satakunnan Markkinapörssi Oy and Satamedia Oy, цит. вище, § 137). Національне законодавство має забезпечувати належні гарантії для запобігання будьякому використанню персональних даних, яке може не відповідати гарантіям цієї статті Конвенції (див., стосовно інформації про стан здоров’я, Z v. Finland, 25 лютого 1997 року, § 95, Reports of Judgments and Decisions 1997-I). У справі Satakunnan Markkinapörssi Oy and Satamedia Oy (цит. вище, § 138) ЄСПЛ вказав, що надання детальної інформації про належні до оподаткування зароблені та незароблені доходи фізичних осіб, а так само про їхні оподатковувані активи, без сумніву, стосується їхнього приватного життя.

ЄСПЛ підкреслює, що суд із земельних питань у своєму рішенні від 25 лютого 2016 року не провів жодного аналізу пропорційності конкуруючих прав і не надав жодних міркувань стосовно питань захисту інформації. Суд зіслався на точне формулювання статей 87 та 94 (1) Закону про земельний кадастр (далі – Закон) та відхилив клопотання заявника про включення до земельного кадастру передачі права власності частки на нерухоме майно своїй колишній дружині. До прикладу, ним не обговорювалось питання того, чи могло б бути достатнім для цілей транспаретності земельного кадастру те, що заявник надав як повний текст угоди про розірвання шлюбу, так і витяг з неї для розгляду питання про його повноту, який у разі визнання його достатнім, міг би слугувати основою для внесення запитуваної інформації до земельного кадастру та публікації в документальному архіві.

Ухвалюючи рішення по апеляційній скарзі заявника, Окружний цивільний суд міста Відня по суті визнав, що в разі опублікування всієї угоди про розірвання шлюбу в документальному архіві земельного кадастру буде мати місце втручання у права заявника за статтею 8 Конвенції. Проте суд дійшов висновку, що право заявника на повагу до свого приватного життя не могло бути порушено, оскільки це втручання мало чітку правову основу в австрійському законодавстві. ЄСПЛ підкреслив, що Окружний Цивільний Суд також не провів жодної оцінки пропорційності.

Зрештою ЄСПЛ відзначив, що Верховний суд у своєму остаточному рішенні від 11 липня 2016 року підтвердив тлумачення судів нижчої інстанції відповідних положень Закону. Аргументи заявника стосовно його права на приватне життя та права на захист інформації не були розглянуті, і Верховний суд також не розглянув пропорційність оскаржуваного заходу чи альтернативних заходів, які могли б краще захистити приватне життя заявника.

Висновки: Суд не може не дійти висновку про те, що національні суди ніколи фактично не розглядали суть скарги заявника у зв’язку з відсутністю комплексного розгляду питання того, чи є юридичний обов’язок надавати повну угоду про розірвання шлюбу, що є підставою для внесення інформації до земельного кадастру і подальшого її опублікування в документальному архіві, сумісним з ефективною реалізацією заявником свого права на захист своїх персональних даних. Тому національні суди не дотримали свого процесуального зобов’язання за статтею 8 Конвенції з проведення комплексної оцінки питання того, що впливало на право заявника на приватне життя.

ЄСПЛ нагадав, що така інформація була особистою. Вона містила детальну інформацію про поділ майна подружжя, опіку та місце проживання двох неповнолітніх дітей, домовленість про сплату аліментів, загальний огляд активів та доходу заявника. За цих обставин ЄСПЛ дійшов висновку, що у справі заявника національні суди мали б розглянути питання того, як забезпечити ефективне здійснення ним своїх прав за статтею 8 Конвенції. Оскільки позитивне зобов’язання держави за статтею 8 Конвенції вимагає від законодавця прийняття правової основи, яка гарантує ефективну реалізацію цих прав, Суд не міг не погодитися з аргументом заявника про те, що національні суди, які не визнали за необхідне звернутися до Конституційного суду, не змогли достатньою мірою оцінити можливості тлумачення застосовних положень Закону відповідно до Конвенції. У результаті національні суди відмовилися розглянути питання за Конвенцією або як проблему національного законодавства чи одне з його тлумачень.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист приватного життя, право на захист персональних даних, конфіденційність інформації