Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 квітня 2021 року

у справі «OMDAHL v. NORWAY»

за заявою № 46371/18

Щодо розумності тривалості провадження стосовно управління майном померлого

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник скаржився на те, що тривалість строку, необхідного для управління нерухомим майном, не відповідала вимозі «розумного строку» за цією статтею Конвенції.

Спадкодавець створив масштабний бізнес у сфері судноплавства, мав значну кількість нерухомого майна, декілька компаній, заводів та кораблів. На Багамських островах з’явилась можливість довірчого управління впродовж періоду управління, і було розпочато та врегульовано низка спорів між спадкоємцями. Період управління тривав 22 роки та 4 місяці.

Правове обґрунтування: розумність тривалості провадження. Застосовуючи зазначений вище критерій усталеної практики Суду до періоду управління майном, Суд погоджується з аргументом Уряду, що оскільки управління майном померлого відповідно до національного законодавства є видом провадження, яке буде продовжуватись, допоки не будуть вирішені спори, відповідність загального часу, витраченого на управління майном, вимозі «розумного строку» за пунктом 1 статті 6 Конвенції має розглядатися з урахуванням цього. Це пояснюється тим, що хоча заявник скаржився на загальний строк управління майном і національні суди визнали, що управління підпадає під сферу дії статті 6 Конвенції, цей процес, як такий – як сторони описували його функціонування в національному праві – не на всіх його етапах має характеристики «визначення … цивільних прав». Водночас заявник конкретно не скаржився на тривалість будь-якого з низки проваджень з вирішення спорів під час періоду управління майном незалежно від того, чи стосувалися вони скарг або дій щодо управління майном чи між спадкоємцями. Суд попередньо також не отримував будь-яких скарг від заявника на тривалість провадження стосовно будь-якого спору. У такому разі критерії за усталеною практикою Суду, зокрема такі, як критерій стосовно того, що було поставлено на карту для заявника «у спорі», мають відповідно застосовуватись у спосіб, адаптований до цієї скарги заявника.

Повертаючись до поведінки органів влади та заявника, Суд підкреслив, що Вищий суд, розпочавши свій розгляд із поведінки органів влади, відзначив, що заявник не стверджував, що мали місце певні періоди повної бездіяльності за винятком часу, витраченого на вирішення питань, пов’язаних із фондом. Разом із тим варто зауважити, що вищезгаданий довірчий фонд було виявлено лише у 2002 році, після спливу майже 10 років початку управління майном. Крім того, у Вищому суді не стверджувалося, що держава могла чи мала вжити конкретних практичних кроків або в ході розгляду різних спорів судами, або у зв’язку із загальною організацією управління майном. Сам Високий суд не міг зрозуміти, які інші суттєві кроки держава мала б вжити задля прискорення провадження, дійшовши, зокрема, висновку, що, як продемонстровано доказами, недостатність ресурсів прогресу в провадженні не перешкоджала. Він також відзначив, що суд з розгляду справ про спадкування намагався усунути труднощі, спричинені тривалими строками розгляду справ. Що стосується кількості спорів як таких, Суд підкреслив, що хоча сторони в національних судах не могли вказати число таких проваджень, Вищий суд усе ще посилався на значну кількість ухвал та рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених упродовж декількох років, що також свідчить про те, що кожна окрема така справа не вимагала необґрунтовано значного періоду.

Що стосується поведінки заявника, Вищий суд відзначив, що хоча заявник та його спадкодавець не були найбільшими сторонами у спорі, але оскільки вони були пов’язані із низкою інших спорів, вони також здійснювали свої права згідно процесуального законодавства частково для того, щоб подати судові позови, частково для оскарження рішень до апеляцій, ухвалених не на їхню користь. Крім того ЄСПЛ підкреслив, що декілька проваджень, порушених іншими спадкоємцями зокрема і до заявника, були успішними, що вказувало на наявність легітимного інтересу спадкоємців у вирішенні цих спорів.

Що було поставлено на карту для заявника у спор.і Стосовно цього критерію, що випливає з усталеної практики Суду, ЄСПЛ, по-перше, нагадав, що ця скарга стосувалась не конкретного «спору», а управління майном в цілому. Тим не менше Вищий суд також застосував цей критерій до управління майном в цілому, хоча він не перебував в центрі його оцінки. В цілому він відзначив, що тип провадження та те, що поставлено на карту, не викликало особливих вимог з точки зору прогресу, із чим Суд погодився (див. також, mutatis mutandis, Komanický v. Slovakia (no. 2), no. 56161/00, § 108, 2 жовтня 2007 року). Крім того, суд з розгляду справ про спадкування декілька разів намагався зменшити труднощі шляхом тимчасових розподілів. Тому ця ситуація не була такою ж, як ситуація у справі Kolasiński v. Poland (no. 46243/99, 1 лютого 2005 року), в якій заявник був у ситуації відсутності доступу до фінансових коштів не вбачив жодних підстав для розгляду цього критерію іншим чином, хоча він відзначив, що значна кількість активів майна не лише суттєво ускладнили управління, але водночас мали наслідком те, що спадкоємці мали значні майнові інтереси в ньому.

Висновки: Суд не вбачив підстав для висновку, що національні суди, застосовуючи відповідні критерії, що випливають з усталеної практики Суду, були помилковими, навіть якщо управління майном зайняло надзвичайно тривалий час, а тому жодного порушення вимоги статті 6 Конвенції з підстав вимоги «розумного строку» не було. Суд погодився з тим, що тривалість провадження виникла в результаті надзвичайних обставин, а не будь-яких недоліків в правовій чи процесуальній основі управління майном.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: захист прав спадкоємців, управління спадковою масою, принцип розумності строків