Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 травня 2021 року

у справі «VALDÍS FJÖLNISDÓTTIR AND OTHERS v. ICELAND»

за заявою № 71552/17

Щодо офіційного невизнання батьківського зв'язку з небіологічною дитиною, народженою за кордоном через сурогатне материнство, при збереженні зв'язку через прийомну сім'ю

Фабула справи: посилаючись на статтю 8 Конвенції та статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції, заявниці скаржилися, зокрема, що відмова органів влади в реєстрації першої і другої заявниць як батьків третього заявника становила втручання у їхні права.

Справа стосувалася відмови у визнанні наявності родинного зв’язку між заявницями М. та А. і Х. Дитина Х була народжена за допомогою сурогатного материнства в США, проте жодна з перших двох заявниць не була біологічно пов’язана з дитиною. Вони не були визнані батьками дитини в Ісландії, де сурогатне материнство є незаконним.

Правове обґрунтування: Суд з’ясував, чи такі відносини в цій справі рівноцінні «сімейному життю» на час подій у справі і, зокрема, на час ухвалення Верховним судом свого рішення. ЄСПЛ відзначив, що сурогатне материнство на території Ісландії було незаконним і що за національним законодавством може бути визнана матір’ю жінка, яка народила дитину. Водночас не можна ігнорувати того факту, що Х з моменту свого народження безперервно перебував під опікою першої і другої заявниць. Дві заявниці вказували, що вони стали батьками Х і що Уряд не оскаржував якості їхнього зв’язку. ЄСПЛ дійшов висновку, що між заявницями мало місце «сімейне життя».

Як відзначив ЄСПЛ, Верховний суд на основі відповідного національного законодавства дійшов висновку, що заявниці Ф. та А. не народжували Х і жодна з них не може вважатися його матір’ю. ЄСПЛ не вбачив підстав для визнання цього тлумачення свавільним чи необґрунтованим. Він дійшов висновку, що відмова у визнанні двох заявниць батьками Х мала достатню правову основу.

Висновки: стосовно необхідності заходу в демократичному суспільстві Суд ураховував дискреційні повноваження («свобода розсуду»), надані державам у цій сфері, і що фактична реалізація сімейного життя в цій конкретній справі не була перервана. Навпаки, органи влади вжили заходів з передачі на виховання заявницям третього заявника, і, як вбачається, можливість спільного усиновлення третього заявника зберігалася для них до їхнього розлучення. Органи влади також надали Х громадянство.

З урахуванням і відсутності фактичних і практичних перешкод у реалізації сімейного життя й ужитих державою-відповідачем заходів для врегулювання і забезпечення зв’язку між заявниками, Суд дійшов висновку, що невизнання офіційного батьківського зв’язку, підтверджене рішенням Верховного суду, забезпечило справедливий баланс між правом заявників на повагу до свого сімейного життя та загальними інтересами держави із захисту заборони сурогатного материнства. Тому право заявників на повагу до свого сімейного життя порушено не було.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: захист приватного життя, репродуктивні технології, захист прав дитини