Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 травня 2021 року

у справі «MANZANO DIAZ c. BELGIQUE»

за заявою № 26402/17

Щодо дотримання принципів рівності змагальності під час судового провадження про примусову ізоляцію

Фабула справи: на момент подачі своєї заяви до суду заявник перебував у закладі надання психіатричної допомоги. Починаючи із червня 2004 року, стосовно нього тричі ухвалювалися рішення про примусову ізоляцію / перебування в цьому закладі (востаннє в жовтні 2007 року). Заявник перебував у цьому закладі безперервно з моменту ухвалення останнього рішення.

У 2016 році заявник, вказуючи на недоліки проваджень, за результатами яких були ухвалені рішення про його примусову ізоляцію, просив Раду соціального захисту негайно ухвалити рішення про незаконність його перебування в закладі та нове рішення про його звільнення. Як альтернативу заявник просив дозволу на прогулянки. У результаті Рада вказала на відсутність повноважень із розгляду законності або доцільності рішень про примусову ізоляцію та продовжила ув’язнення заявника. Це рішення було підтримано апеляційним судом. Заявник подав касаційну скаргу, серед іншого вказуючи на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Його скарга була відхилена.

Заявник, окрім іншого, стверджував про порушення принципу рівності сторін і принципу змагальності провадження в ході провадження в Касаційному суді у зв’язку з повідомленням генерального адвоката (the advocate-general) про проєкт рішення судді-доповідача, проте недоведенням його до відома заявника, а також у зв’язку з обмінами між генеральним адвокатом та Касаційним судом або між генеральним адвокатом та суддею-доповідачем. У цьому аспекті заявник посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ вирішив розглядати скаргу за пунктом 4 статті 5 Конвенції.

Правове обґрунтування: заявник скаржився, що направлення проєкту рішення судді-доповідача генеральному адвокату, а не самому заявнику та обмін між ними до проведення судового засідання становили порушення принципів рівності сторін та змагального провадження.

За національним законодавством генеральний адвокат Касаційного суду не мав статусу сторони провадження. Він / вона були членами державного офісу юрисконсультів (State Counsel’s office) при Касаційному суді, який, на відміну від прокуратур при судах нижчої інстанції, не здійснював державного обвинувачення, окрім виняткових обставин, незастосовних до цієї справи, не порушував провадження в цьому суді та не мав характеру / статусу відповідача. Головне завдання генерального адвоката полягало в допомозі Касаційному суду та сприянні послідовності судової практики з дотриманням суворої об’єктивності.

Тому принцип рівності не може застосовуватись у справі, схожій на цю, де не було ні сторони обвинувачення, ні іншої протилежної сторони в ході провадження в Касаційному суді. Факт, на який посилався заявник про те, що генеральний адвокат Касаційного суду не був членом колегії цього суду, не був достатнім для демонстрації того, чому він мав розглядатись в ролі опонента заявника в ході провадження, що є попередньою умовою для твердження про порушення принципу рівності сторін. З іншого боку, оскільки думка генерального адвоката мала за мету консультувати суд і, відповідно, впливати на його рішення, принцип змагального провадження має бути дотриманий.

Проєкт рішення судді-доповідача, члена колегії суддів, яка розглядала справу заявника, є не доказом, наданим однією зі сторін, який може вплинути на рішення суду, а документом, підготовленим у суді, що становить частину підготовки остаточного рішення. Відповідно, внутрішній робочий документ такого виду, який був службовим / конфіденційним, не підпадав під сферу дії принципу змагального провадження.

Готуючи свої міркування та приймаючи позицію, висловлену публічно, генеральний адвокат незалежно від того, чи дотримувався він тієї ж думки, що й суддя-доповідач, посилався, зокрема, на проєкт рішення останнього. Тому ці міркування в тій частині, в якій вони відтворюють думки судді-доповідача, потенційно дають сторонам змогу краще зрозуміти вирішальні докази у справі та їх тлумачення судом. Таким чином, ця конкретна особливість надала їм можливість відреагувати до того, як судді ухвалять рішення. Тому не можна стверджувати про те, що це саме по собі підриває справедливість провадження в Касаційному суді. Окрім того, в цій справі не було жодних обговорень між суддею-доповідачем та генеральним адвокатом після надіслання першим свого проєкту рішення.

Висновки: крім факту того, що не було продемонстровано, чому генеральний адвокат мав би розглядатись у ролі опонента заявника в ході провадження в Касаційному суді, заявник не надав конкретних доказів на підтримку своєї скарги, що Касаційний суд ознайомився з міркуваннями генерального адвоката до судового розгляду чи що він ухвалив рішення до того, як ці міркування були представлені публічно на судовому засіданні. Відповідно, заявник, Касаційний суд та суспільство дізналися зміст та суть міркувань генерального адвоката в момент, коли він їх усно представив під час судового засідання на основі підготовленого ним меморандуму.

Тому в заявника не було законних підстав стверджувати, що його було поставлено у явно невигідне становище порівняно з будь-ким, оскільки він не ознайомився з міркуваннями генерального адвоката до судового засідання. Крім того, сторона провадження не може отримати з права на рівність змагальних можливостей право на те, щоб до судового засідання були доведені до відома міркування, що не були доведені до відома іншої сторони або судді-доповідача чи суддів. Зрештою, згідно з Кодексом про судочинство заявник мав можливість відповісти на усні міркування генерального адвоката шляхом надання своїх усних зауважень під час судового засідання, клопотаючи про оголошення перерви або надання тексту меморандуму для його обговорення на конкретний період. За обставин цієї справи заявник не продемонстрував, що йому не дозволили скористатися такою можливістю.

З урахуванням наведеного заявник не міг стверджувати, що його було поставлено у становище, що суперечило вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на свободу та особисту недоторканність (п. 4 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: підстави обмеження свободи, позбавлення свободи, законність позбавелення свободи