Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 27 травня 2021 року

у справі «J.L. c. ITALIE»

за заявою № 5671/16

Щодо обов'язку судів забезпечити захист приватного життя ймовірних жертв гендерно зумовленого насильства під час кримінального провадження

Фабула справи: посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявниця скаржилася, що національні органи влади не захистили її права на захист свого приватного життя та особистої недоторканності в контексті кримінального провадження проти сімох чоловіків, обвинувачених у вчиненні зґвалтування заявниці групою осіб. Посилаючись на статтю 14 Конвенції разом зі статтею 8 Конвенції, заявниця скаржилася на дискримінацію за ознакою статі, вказуючи, що виправдання її імовірних нападників та негативна реакція органів влади впродовж кримінального провадження можуть обумовлюватися сексистськими упередженнями.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ відзначив, що заявниця не вказувала, що проведення розслідування характеризувалося недоліками чи явними затримками або ж нездійсненням органами влади заходів під час судового розслідування. Вона намагалася продемонструвати те, що спосіб, у який були проведені розслідування та судовий розгляд, був для неї травматичним і що ставлення органів влади до неї порушило її особисту недоторканність. Зокрема, заявниця скаржилася на спосіб, у який її було допитано впродовж всього кримінального провадження, та оскаржувала аргументи, на які посилалися судді, ухвалюючи свої рішення.

ЄСПЛ уточнив, що порядок допиту ймовірних жертв сексуальних злочинів має забезпечувати справедливий баланс між особистою недоторканністю особи та її гідністю і правами обвинувачених на захист. Хоча обвинуваченому має бути надана можливість захищати себе самостійно шляхом оскарження правдивості ймовірних жертв та виявлення можливих невідповідностей у їхніх показаннях, перехресний допит не може використовуватись як засіб їх залякування чи приниження.

Суд не замінив своєю оцінкою фактів оцінку національних органів влади у сфері, яка повністю перебуває в їх компетенції. Проте незалежно від будь-якої оцінки достовірності версії подій заявниці ЄСПЛ підкреслив декілька уривків рішення Апеляційного суду, в яких йшла мова про її особисте та приватне життя і які порушили її права за статтею 8 Конвенції

Суд дійшов висновку, що ці аргументи та міркування апеляційного суду не були відповідними для оцінки правдивості заявниці – питання, яке мало б бути розглянуте у світлі низки об’єктивних висновків, зроблених в ході провадження, і не мали ключового значення для вирішення справи.

ЄСПЛ визнав, що в цій справі питання правдивості заявниці було особливо важливим, і він був готовий погодитися з тим, що було б виправданим зіслатися на її попередні стосунки з одним чи декількома іншими обвинуваченими або на деякі аспекти її поведінки впродовж вечора. Проте ЄСПЛ не вбачив того, як сімейна ситуація заявниці, її стосунки, сексуальна орієнтація чи вибір одягу й об’єкт її художньої та культурної діяльності могли б бути відповідними для оцінки правдивості її слів та кримінальної відповідальності обвинувачених. Тому Суд не міг дійти висновку, що таке втручання у приватне життя заявниці та її репутацію було виправдане необхідністю забезпечити реалізацію обвинуваченими свого права на захист.

ЄСПЛ встановив, що використані апеляційним судом мова та аргументи відображають існуючі в італійському суспільстві упередження про роль жінки, і, судячи з усього, були перешкодою для забезпечення ефективного захисту прав жертв гендерно зумовленого насильства, незважаючи на належне правове регулювання.

Визнаючи, що національні органи влади в цій справі намагалися забезпечити проведення розслідування та судового розгляду у спосіб, сумісний з їхніми позитивними зобов’язаннями за статтею 8 Конвенції, Суд дійшов висновку, що права та інтереси заявниці за цією статтею Конвенції не були належним чином захищені, з урахуванням формулювання рішення Апеляційним судом. Із цього слідувало, що національні органи влади не захищали заявницю від вторинної віктимізації в ході всього провадження, в якому формулювання рішення суду відігравало надзвичайно важливу роль, особливо з огляду на його публічний характер.

Висновки: ЄСПЛ дійшов висновку, що позитивні зобов’язання захищати ймовірних жертв гендерно зумовленого насильства також накладають обов’язок захищати їхню репутацію, гідність і приватне життя, зокрема шляхом нерозголошення особистої інформації та відомостей, що не стосуються обставин. Крім того, таке зобов’язання є невід’ємною частиною судової функції та випливає з національного права, а також різних міжнародних документів. Відповідно, право суддів вільно висловлювати свої думки в рішеннях, що є проявом дискреційних повноважень судової влади та принципу незалежності правосуддя, обмежене обов’язком захищати репутацію та приватне життя осіб, які звертаються до судів, від необґрунтованого втручання.

ЄСПЛ переконаний у тому, що кримінальне провадження та покарання відіграють ключову роль в інституційній реакції на гендерно зумовлене насильство та в боротьбі з гендерною нерівністю. Тому надзвичайно важливим було те, щоб судові органи влади уникали відтворення сексистських стереотипів у судових рішеннях, ігнорування гендерно зумовленого насильства та піддання жінки вторинній віктимізації роблячи осудливі й такі, що викликають відчуття вини, коментарі, здатні підірвати довіру жертв до системи правосуддя.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Ключові слова: злочини проти особистої недоторканності, принципи правосуддя щодо жертв злочинів, право на захист приватного життя