Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 червня 2021 року

у справі «BUSUTTIL v. MALTA»

за заявою № 48431/18

Щодо обгрунтованості презумпції відповідальності директора за будь-яку дію, яку за законом має здійснити компанія

Фабула справи: заявник, директор компанії, скаржився на підставі пункту 2 статті 6 Конвенції на те, що до нього в рамках кримінального провадження за фактом несплати податків застосовувалася презумпція вини на підставі того, що ситуація, яка впливала на його обвинувачення, була прихована від нього.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ відзначив, що не оскаржувався той факт, що за мальтійським законодавством директор несе відповідальність за будь-яку дію, яка за законом має бути вчинена компанією, і в цій справі йшла мова про презумпцію законності. Також не оскаржувалося те, що стаття 13 Закону про тлумачення передбачала шляхи, за допомогою яких директор може себе виправдати, а саме якщо він / вона доведе, що правопорушення було вчинено без його / її відома і що він / вона проявляли всю відповідну ретельність для запобігання вчинення правопорушення. Це положення було визнано Судом сумісним з пунктом 2 статті 6 Конвенції, оскільки умови, які вимагалися від заявника для доведення того, що він фактично не знав про правопорушення та не проявив халатності у виконанні своїх зобов’язань як посадова особа компанії, не суперечили одна одній і не накладали безумовну / беззаперечну презумпцію (див. A.G. v. Malta, Commission decision, № 16641/90, 10 грудня 1991 року).

Проте Суд підкреслив, що, на думку Апеляційного суду, стаття 13 Закону про тлумачення (яка могла б забезпечити заявникові як директору можливий захист) не була застосовною у справі заявника. Тому під час кримінального провадження проти нього можливість спростування презумпції своєї вини як директора обмежувалася захистом неможливості виконати поставлене йому у вимогу зобов’язання, який, на думку Апеляційного суду, не був доведений.

ЄСПЛ врахував фінансові інтереси держави з питань податків, оскільки податки є головним ресурсом доходу держави (див., Janosevic, цит. вище, § 103, та Västberga Taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden, № 36985/97, § 115, 23 липня 2002 року). Крім того, ця справа також стосувалася несплати внесків до системи національного страхування, які використовуються для фінансування виплат із соціального забезпечення та охорони здоров’я, що становлять значний інтерес для держави. З урахуванням того, що такі внески частково сплачуються роботодавцями, які здебільшого утворені як, inter alia, юридичні особи, роль директорів / керівників у такій системі набуває важливого значення. Тому, на думку Суду, було б розумно передбачити в законі що останній, беручи на себе виконання повноважень директора, бере на себе й зобов’язання виконувати відповідні податкові зобов’язання для того, щоб забезпечити функціональну систему в інтересах усіх осіб, яких це стосується, поки деякі засоби захисту будуть залишатись у розпорядженні обвинуваченого

Висновки: заявнику було дозволено викласти свою позицію та надати відповідні докази в національних судах, наділених повною юрисдикцією. Суд Магістратів відхилив усі доводи захисту на підставі його власних показань, а Кримінальний апеляційний суд також детально оцінив обґрунтованість його аргументів на користь захисту неможливості.

Також Суд підкреслив, що в кримінальному провадженні від обвинувачення вимагалося довести, що заявник був директором компанії на час подій, компанія не виконувала відповідні податкові зобов’язання і не сплатила певну суму податку. Елементи, що були доведені стороною обвинувачення, не оскаржувались заявником. ЄСПЛ не вбачив жодних вказівок на те, що національні суди застосували національні норми щодо тягаря доказування у спосіб, несумісний з презумпцією невинуватості. Зокрема, заявник не пояснив, чому покладений на нього тягар доказування був непід’ємним тією мірою, якою його захист не мав жодних шансів на успіх. Як відзначили національні суди, захист неможливості виконати поставлене йому у вимогу зобов’язання може бути підтриманий за різних обставин.

Суд також відзначив, що нічого не вказувало на те, що кримінальні суди при виконанні своїх функцій виходили з презумпції вини заявника. Далі у відповідь на аргумент заявника стосовно відсутності злочинного наміру / умислу.

Беручи до уваги наведене вище, Суд дійшов висновку, що презумпція за мальтійським законодавством про те, що директор є відповідальним за будь-яку дію, яку за законом має здійснити компанія, за обставин цієї справи не була необґрунтованою.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 2 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: несплата податкових зобов'язань, презумпція невинуватості, засади кримінального провадження