Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 08 червня 2021 року

у справі «ANCIENT BALTIC RELIGIOUS ASSOCIATION ROMUVA v. LITHUANIA»

за заявою № 48329/19

Щодо необґрунтованої відмови в державному визнанні релігійного об’єднання

Фабула справи: посилаючись на статтю 9 Конвенції, розглянуту окремо та в поєднанні зі статтею 14 Конвенції, об’єднання-заявник скаржилося на відмову Сейму (парламент Литви) надати асоціації-заявникові статус визнаної державою релігійної організації. Зазначало, що хоча воно відповідало всім передбаченим законом критеріям для державного визнання, члени Сейму не спиралися на висновки відповідних органів, які досліджували його діяльність, а ґрунтували своє рішення на власних релігійних переконаннях та політичних інтересах. Об’єднання-заявник стверджувало, що воно було першим нехристиянським релігійним об’єднанням, яке звернулося за державним визнанням у Литві й аргументувало, що до нього ставились інакше, ніж до інших релігійних об’єднань, яким було надано такий статус. Крім того, посилаючись на статтю 13 Конвенції, об’єднання-заявник стверджувало, що воно не мало у своєму розпорядженні жодних ефективних національних засобів правового захисту.

Правове обґрунтування: у відповідь на заперечення Уряду щодо того, що об’єднання-заявник не вичерпало доступні національні засоби правового захисту, Суд вважав, що не було з достатнім ступенем визначеності встановлено, що рішення Сейму підпадало під дію категорії актів державного управління та те, що воно могло бути розглянуте адміністративними судами. Отже, Суд постановив, що об’єднання-заявник не мало ефективного національного засобу правового захисту.

Зазначаючи, що давня балтійська віра була включена до національних переписів як один із доступних варіантів для опису людьми своїх релігійних вірувань і що у 2002 році об’єднання-заявник було зареєстроване як релігійне об’єднання після того, як національні органи влади вивчили статут об’єднання та основні положення його віри, Суд не знайшов підстав сумніватися в його релігійному характері.

Суд повторив, що органи державної влади зобов’язані залишатися нейтральними та неупередженими при здійсненні своїх регуляторних повноважень у сфері релігії. Відповідно до внутрішнього законодавства релігійне об’єднання могло подати заяву про визнання державою, якщо воно було зареєстроване щонайменше 25 років, мало достатню підтримку з боку громадськості та якщо його вчення не суперечило закону або суспільній моралі. Суд зауважив, що кілька разів Сейм визнавав державними релігійні об’єднання, які мали менше послідовників, ніж об’єднання-заявник, вважаючи достатньою громадську підтримку, якою вони користуються. Відповідно, Суд не вбачив підстав ставити під сумнів висновок Міністерства юстиції про те, що об’єднання-заявник відповідало законодавчій вимозі для отримання державного визнання.

Висновки: за відсутності надання Сеймом будь-яких причин Суд розглянув заяви членів Сейму під час дебатів. Він встановив, що члени Сейму, які проголосували проти проєкту постанови, по суті поставили під сумнів правомірність переконань об’єднання-заявника, що було несумісним з обов’язком держави проявляти нейтралітет і неупередженість. Більше того, Суд заявив, що існування релігії більшості або протистояння влади цій релігії не є розумним та об’єктивним обґрунтуванням відмови об’єднанню-заявнику в державному визнанні.

Отже, Суд постановив, що, відмовляючи в державному визнанні об’єднання-заявника, державні органи не надали розумного та об’єктивного обґрунтування ставлення до нього інакше, ніж до інших релігійних об’єднань, які мали подібну ситуацію, а члени Сейму не залишалися нейтральними та неупередженими при здійсненні своїх регуляторних повноважень. Отже, Суд встановив, що у зв’язку із цим мало місце порушення прав об’єднання-заявника.

Констатовані порушення: заборона дискримінації (ст. 14 Конвенції) разом з правом на свободу думки, совісті і релігії (ст. 9 Конвенції ); право на ефективний засіб правового захисту (ст. 13 Конвенції).

Ключові слова: принцип заборони дискримінації, права релігійних об'єднань, свобода віросповідання