Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 червня 2021 року

у справі «MELİKE c. TURQUIE»

за заявою № 35786/19

Щодо безпідставності звільнення працівника органу освіти за контрактом за підтримання контенту у соціальній мережі стосовно поведінки педагогічних працівників

Фабула справи: посилаючись на статтю 10 Конвенції, заявниця скаржилася на своє звільнення як співробітниці Міністерства з питань національної освіти, працевлаштованої на контрактній основі, за те, що вона натиснула кнопку «Подобається» щодо різних публікацій, розміщених третьою особою в соціальній мережі «Фейсбук». Органи державної влади вважали, що такі публікації, імовірно, можуть порушити мир і спокій на робочому місці, оскільки, за змістом постів, вчителі вчиняли зґвалтування, висували звинувачення на адресу політичних лідерів і мали зв’язки з політичними партіями.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ зазначив, що заявницю звільнили за застосування реакції «Подобається» до низки статей, розміщених третіми особами в соціальній мережі «Фейсбук». ЄСПЛ вважав, що використання «лайків» у соціальних мережах, які можуть розглядатись як надання людям можливості проявляти свою зацікавленість та схвалення контенту, як таке є загальновживаною та популярною формою реалізації свободи вираження поглядів у мережі «Інтернет».

Аналізуючи рішення національних судів, ЄСПЛ встановив, що, дійшовши висновку про те, що спірні дії могли порушити тишу та спокій на робочому місці заявниці, національні суди, як видається, не здійснили достатньо ретельної перевірки змісту оскаржуваних публікацій або контенту, в якому вони були розміщені.

ЄСПЛ зазначив, що зміст, про який йде мова, складався з жорсткої політичної критики нібито репресивної діяльності з боку органів державної влади, закликів та стимулу проводити демонстрації в знак протесту проти такої практики, висловлень обурення вбивством Голови адвокатської колегії, звинувачень в імовірному жорстокому поводженні з учнями в закладах, підконтрольних органам державної влади, та різкої реакції на заяву відомого релігійного діяча, яке розцінювалось як сексистське. ЄСПЛ визначив, що по суті і безперечно мова йде про питання, що становлять загальний інтерес, і що зміст питання є частиною контексту таких дебатів. У зв’язку із цим ЄСПЛ нагадав, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмежень свободи вираження поглядів у двох сферах: політичні висловлювання та питання, що становлять суспільний інтерес.

ЄСПЛ також підкреслив, що заявниця була не державним службовцем, який би мав особливий зв’язок довіри та відданості до керівництва, а найманим працівником, на якого поширюються норми трудового законодавства. Тому ЄСПЛ наголосив, що обов’язок відданості, стриманості та розсуду, який мають працівники у приватно-правових трудових відносинах перед своїм роботодавцем, не може бути таким само сильним, як обов’язок відданості та стриманості, що вимагається для працівників державної служби.

Дифамаційні та інші типи явно незаконної мови, включаючи мову ненависті та мову, що спонукає до насильства, можуть поширюватися миттєво у всьому світі за декілька секунд й іноді залишатися постійно доступними в інтернеті. Враховуючи це, очевидно, що охоплення та потенційний вплив заяви, опублікованої в інтернеті з невеликою читацькою аудиторією, безумовно, не є таким самим щодо заяви, опублікованої на загальнодоступних або часто відвідуваних вебсторінках. Тому для оцінки потенційного впливу онлайн-публікації є важливим визначення її обсягу та суспільного охоплення.

У зв’язку із цим ЄСПЛ зазначив, що заявниця не була тією особою, яка створила та опублікувала спірний контент у відповідній соціальній мережі, а її дія обмежувалася натисканням кнопки «Подобається» під цим контентом. ЄСПЛ зауважив, що акт додавання «Подобається» до контенту не може розглядатись як такий, що має таку ж вагу, як і поширення контенту в соціальних мережах, оскільки реакція «Подобається» просто виражає симпатію до опублікованого контенту, а не активне бажання його розповсюдити.

ЄСПЛ також зазначив, що органи державної влади не стверджували, що спірний контент охопив дуже велику аудиторію в мережі «Фейсбук». З огляду на це він зазначив, що деякі відповідні публікації отримали лише близько десятка вподобань і дуже мало коментарів. Крім того, враховуючи характер своєї посади, заявниця могла мати лише обмежену репутацію та представницький статус на своєму робочому місці, а її активність у мережі «Фейсбук» не могла мати значного впливу на учнів, батьків, вчителів та інших працівників. Водночас національні органи влади не прагнули установити у своїх рішеннях те, чи мали вони доступ до акаунту заявниці в мережі «Фейсбук» або до спірних «лайків», виходячи з параметрів, зв’язків та ступеня популярності профілю заявниці в цій соціальній мережі.

У будь-якому разі національні органи влади у своїх рішеннях не вказали, чи упродовж періоду між публікацією спірного змісту та порушенням дисциплінарного провадження висловлені заявницею оцінки «Подобається» стосовно спірного контенту були відзначені або оскаржені учнями, батьками, вчителями чи іншими працівниками на її робочому місці і чи могли ці«лайки» спричинити випадки такого характеру, що ставлять під загрозу порядок і спокій на робочому місці.

Висновки: ЄСПЛ вважав, що дисциплінарний комітет та національні суди в обставинах цієї справи не взяли до уваги всі відповідні факти та чинники у висновку про те, що оскаржувані дії заявниці порушували мир та спокій на її робочому місці. Зокрема, національні органи влади не прагнули оцінити потенціал відповідних реакцій «Подобається» у спричиненні негативних відгуків на робочому місці заявниці, беручи до уваги зміст матеріалу, якого вони стосувалися, професійний та соціальний контекст, у які вони були зроблені та їхній потенційний обсяг і вплив. Відповідно, причини, наведені в цій справі для виправдання звільнення заявниці, не можуть розглядатись як доречні та достатні.

Щодо суворості покарання, накладеного на заявницю, ЄСПЛ зазначив, що дисциплінарна комісія, рішення якої національні суди залишили без змін, застосувала у її випадку максимальне покарання, передбачене колективним трудовим договором, а саме негайне припинення трудового договору без права на виплату компенсації. Це, без сумніву, було надзвичайно суворим покаранням, особливо з огляду на час роботи заявниці на цій посаді та її вік.

Зрештою ЄСПЛ дійшов висновку, що, зважаючи на ненадання відповідних та достатніх підстав для виправдання оскаржуваного заходу, немає підстав стверджувати, що національні суди застосували стандарти, які відповідали процесуальним принципам, закріпленим у статті 10 Конвенції, або обґрунтували свої рішення прийнятною оцінкою відповідних фактів. ЄСПЛ вирішив, що в будь-якому разі розумних співвідношень пропорційності між втручанням у право заявниці на свободу вираження поглядів та переслідуваною легітимною метою не було.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу вираження поглядів, димаційні спори, незаконне звільнення