Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 24 червня 2021 року

у справі «HASÁLIKOVÁ v. SLOVAKIA»[1]

за заявою № 39654/15

Щодо допустимості як доказів показань обвинуваченої, отриманих під час досудового розслідування

Фабула справи: посилаючись на пункт 1 та підпункти (а), (b) і (с) пункту 3 статті 6 і статті 17 Конвенції, заявниця скаржилася на несправедливість кримінального провадження щодо неї, яке не було адаптовано з урахуванням стану її психічного здоров’я; що вона не могла усвідомлювати обвинувачення й супровідні інструкції про процесуальні права і їй не було надано достатньо часу для вибору захисника й підготовки свого захисту. Також під час досудового розслідування вона була позбавлена належної правової і психологічної допомоги, а її зізнання, надане на досудовому розслідуванні, було використано як доказ, хоча пізніше вона його заперечувала й на її користь було надано низку доказів.

Правове обґрунтування: заявниця стверджувала, що органи державної влади мали вважати її вразливою особою, яка потребує особливого ставлення, а саме допомоги професіонала або члена сім’ї, який би допоміг їй зрозуміти обвинувачення та повноцінно взяти участь у процесі.

У цьому контексті ЄСПЛ зазначає, що, оцінюючи вплив процесуальних недоліків на досудовій стадії на загальну справедливість кримінального провадження, він повинен, серед іншого, перевірити, чи належала заявниця до вразливої групи населення, наприклад, з підстав віку або розумової відсталості (див. Ibrahim and Others, п. 274).

ЄСПЛ уже визнав, що проведення допиту у відділенні поліції є неминуче стресовою подією з точки зору підозрюваного (див. Doyle v. Ireland, № 51979/17, п. 85, рішення від 23 травня 2019 року). Це має важливе значення в цій справі, адже заявниця мала легкий ступінь розумової відсталості за результатами експертизи, проведеної в січні 2010 року. ЄСПЛ, однак, зазначає, що експерти дійшли висновку, що хоча заявниця мала низький ступінь розумової відсталості, що разом з емоційним переживанням та наслідками вживання алкоголю обмежувало її здатність контролювати свою поведінку, на момент подій вона не страждала від будь-яких психічних хвороб чи розладів і могла усвідомлювати свої дії та передбачати їх наслідки. Крім того, ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що вона була повнолітньою та освіченою, користувалася професійною допомогою захисника з найпершого допиту, під час якого підтвердила, що вона повністю розуміє зміст обвинувачення і не вимагає подальших пояснень. Окрім судового засідання 27 вересня 2010 року, під час якого були вжиті заходи, що дозволяли їй зрозуміти поставлені питання, заявниця не вказувала в протоколах проведення допитів та експертиз, що мала певні труднощі з усвідомленням своїх дій та вираженням думок (див. Beuze, п. 168).

За цих обставин ЄСПЛ не вважає, що існували достатні вказівки, що вимагали від органів влади вважати заявницю особливо вразливою особою та вносити відповідні зміни.

З вищезазначених міркувань випливає, що ЄСПЛ a priori не має підстав звинувачувати органи влади у визнанні досудових показань заявниці допустимими доказами. У цьому контексті він повторює, що заявницю було повідомлено про її право зберігати мовчання та не бути примушеною давати показання і що їй була надана професійна допомога адвоката з першого допиту в поліції. Хоча заявниця неодноразово заявляла національним органам влади, що її показання на стадії досудового розслідування не відповідали дійсності й були надані під тиском страху, і навіть стверджувала, що її примусили зробити самовикривальні показання, ЄСПЛ зазначає, що матеріали справи не свідчать, що заявницю було піддано будь-якому примусу.

Висновки: ЄСПЛ переконаний у відсутності недоліків на стадії досудового розслідування й законності отримання показань заявниці внаслідок застосування відповідного законодавства після інформування про процесуальні права та консультації з адвокатом. Тому не було жодних причин для виключення досудових показань заявниці з обсягу доказів та їх невикористання в суді. Крім того, рішення про допустимість цих показань не заважало заявниці оскаржити її в судах, що вона і зробила шляхом заперечення. З допомогою адвоката вона могла виступити і висловитись із запереченнями про обставини свого допиту, викликати свідків та робити будь-які заяви, які вона вважала потрібними для свого захисту. Проте суд пояснив невикористання наданих заявницею пізніше показань тим, що вона не могла адекватно пояснити їх зміну.

Констатовані порушення: відсутнє порушення права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: справедливість судового розгляду, право на адвоката, захист прав обвинуваченого, засади кримінального провадження