Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 квітня 2024 року

у справі «LEROY ET AUTRES c. FRANCE»

за заявою № 32439/19 та двох інших

Щодо нелюдських умов тримання під вартою протягом періоду проведення страйку в місцях позбавлення волі

Фабула справи: заявники скаржилися на умови тримання під вартою під час страйку на території в'язниці Аленсон-Конде-сюр-Сарт, а саме на залучення Регіональних груп втручання та безпеки («ERIS») до повсякденного управління в'язницею протягом цього періоду, а також на регулярні особисті обшуки, яким їх піддавали співробітники ERIS. Вони також скаржилися на умови тримання під вартою та на те, що були позбавлені контактів із зовнішнім світом. Нарешті, заявники стверджували, що їм не було надано жодного ефективного превентивного засобу правового захисту.

Правове обґрунтування: що стосується умов тримання під вартою, Суд нагадав про ці принципи у справі Muršić c. Croatie ([GC], № 7334/13, 20 жовтня 2016 року).

Що стосується контактів ув'язнених зі своїми сім'ями та адвокатами, Суд посилається на свою відповідну практику (Khoroshenko c. Russie [GC]], № 41418/04, §§ 116-126, ЄСПЛ 2015, Danilevich c. Russie, № 31469/08, §§ 45-50, 19 жовтня 2021 року, зокрема щодо використання телефону, Campbell c. Royaume-Uni, 25 березня 1992 року, §§ 45-47, серія A № 233, щодо спілкування з адвокатом).

Висновки: Суд зазначає, що, визнаючи за статтею 3, що умови тримання заявників під вартою не були негідними, національні суди вважали, що заходи, вжиті для усунення шкідливих наслідків оскаржуваного страйку, були достатніми для забезпечення прийнятних умов тримання під вартою, з огляду на вимоги підтримання безпеки в установі. Суд не применшує суворих обмежень порядку та безпеки, накладених на адміністрацію в'язниці за обставин цієї справи, які знайшли своє відображення, зокрема, в ув'язненні заявників у камерах та рішенні про проведення загальних і неодноразових обшуків протягом періоду, що розглядається. Однак оцінка того, чи були умови тримання під вартою негідними, не може ґрунтуватися на розгляді обґрунтувань, які Суд не мав наміру ставити під сумнів, наданих в ім'я безпеки та підтримання порядку в установі.

У зв'язку з цим Суд зазначає, що не заперечується той факт, що протягом приблизно двадцяти днів заявники перебували в камері цілодобово, без фізичної активності або будь-якої іншої діяльності, і були позбавлені практично всіх контактів із зовнішнім світом, будь то телефонні розмови, побачення з родичами або зустрічі зі своїми адвокатами. Суд вважає, що стосовно таких умов тримання під вартою немає жодних підстав відступати від висновків, яких він дійшов у справі Clasens, ухвалених за схожих обставин. Суд підкреслює, що вони обов'язково спричинили заявникам страждання, інтенсивність яких перевищувала неминучий рівень страждань, притаманний позбавленню волі. Незважаючи на відносну стислість оскаржуваного періоду та зусилля, докладені органами влади для якнайшвидшого відновлення нормальної ситуації, Суд вважає, що сукупний ефект ув'язнення, відсутність доступу до прогулянкового двору, природного повітря та світла, а також позбавлення контактів із зовнішнім світом поставили заявників в умови тримання під вартою, які не задовольняли їхніх основних потреб, до такої міри, що їх слід вважати такими, що не задовольняють людську гідність.

За цих обставин, відзначаючи обсяг ресурсів, задіяних компетентними органами для вирішення виняткової ситуації та забезпечення безпеки в установі, Суд доходить висновку, що умови тримання заявників під вартою становили таке поводження, що принижує гідність, у розумінні статті 3 Конвенції, і що мало місце порушення цього положення.

Констатовані порушення: відсутнє порушення заборони катування (ст. 3 Конвенції) у зв'язку зі скаргою на втручання ERIS; заборона катування (ст. 3 Конвенції) у зв'язку зі скаргою на матеріальні умови тримання під вартою.

Ключові слова: порушення прав ув'язнених, право на гідність, захист прав затриманих, нелюдське поводження