Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 31 серпня 2021 року

у справі «ASSOCIAZIONE POLITICA NAZIONALE LISTA MARCO PANNELLA ET RADICALI ITALIANI c. ITALIE»

за заявою № 20002/13

Щодо припинення трансляції політичних програм на державному телебаченні

Фабула справи: заявниками є дві політичні асоціації. Посилаючись на статтю 10 Конвенції, перша асоціація-заявник скаржилася на припинення деяких політичних програм, відомих як «політичні платформи», на державному телебаченні, що було наслідком бездіяльності наглядової комісії. Вона вказала, що її право вільно поширювати свої ідеї і думки було порушене.

Що стосується відповідного законодавства, то в положеннях щодо мовлення в Італії проводиться розмежування між двома категоріями програм: політичні «комунікаційні» програми, що включали в себе «виборчі платформи», які організовувались під час виборчої кампанії, та «політичні платформи», що були частиною звичайних програм. Вони також включали в себе «новинні» програми щодо поточних справ, суспільства та політики.

Законодавець поклав завдання з контролю за програмами та телевізійною діяльністю на два органи: парламентську комісію із загального контролю та нагляду за радіомовленням і телебаченням (Commissione Parlamentare per l’indirizzo generale e la vigilanza dei servizi radiotelevisivi – «наглядова комісія») та орган із захисту інформації (Autorità per le garanzie nelle comunicazioni – «AGCOM»). Наглядова комісія висловлювала наміри Парламенту з питань державного мовлення. AGCOM є незалежним адміністративним органом, який реалізує регуляторні та наглядові функції в телекомунікаційній і аудіовізуальній сферах.

21 листопада 2007 року наглядова комісія видала інструкції для Radio Televisione Italiana (RAI) стосовно останнього циклу «політичних платформ», який мав відбутися до виборів. Після виборів до Парламенту 2008 року повноваження складу наглядової комісії було продовжено, й нова комісія не надала RAI необхідних інструкцій для організації нового циклу політичних комунікаційних програм. У результаті програми «політичної платформи» більше не планувалися.

Правове обґрунтування: ЄСПЛ установив, що друга асоціація-заявник не продемонструвала того, як на неї безпосередньо вплинуло припинення програм «політичної платформи», і дійшов висновку, що її скарга абстрактно стосувалась імовірних недоліків у діяльності державних органів. Тому друга асоціація-заявник не могла пред’являти скаргу як жертва оскаржуваної ситуації за статтею 34 Конвенції, у зв’язку із цим її скаргу було відхилено на підставі статті 35 §§ 3 (a) та 4 Конвенції.

ЄСПЛ зауважив, що поза виборчими періодами організація «політичних платформ» на державних каналах вимагала інструкції від парламентського органу, а саме наглядової комісії, в той час як ініціатива стосовно програм новин перебувала в межах автономії редакції кожного каналу і телевізійного відділу новин за умови дотримання загальних принципів неупередженості та плюралізму інформації.

ЄСПЛ підкреслив, що припинення «політичних платформ» відбулося в результаті бездіяльності наглядової комісії – політичного органу, що висловлює бажання Парламенту Італії стосовно державного мовлення, який припинив надавати RAI інструкції, необхідні для організації відповідних програм. Тому це був політичний вибір, що перебуває в межах дискреції Парламенту. Отже, Суд мав з’ясувати, чи були сумісні наслідки припинення цих програм для свободи вираження поглядів першої асоціації-заявника з Конвенцією.

Висновки: Суд зауважив, що формат «політична платформа» відсилає до початку 1970-х років, коли соціальний контекст дуже відрізнявся від сьогодення. Асоціація-заявник не була єдиним «політичним суб’єктом», на який вплинуло припинення таких програм: усі політичні групи та сторони, які в них брали участь, без будь-якого розмежування, відчули на собі наслідки припинення трансляції. Було б інакше, якби рішення про відмову надати ефірний час тій чи іншій політичній партії приймалося одночасно з наданням дозволу на трансляцію думок інших, що створювало б нерівність, яка могла б порушити статтю 10 Конвенції. Поступова заміна цих «політичних платформ» на більш глибокі політичні дебати надала RAI більш широку редакційну свободу. Через це система державного мовлення наразі надає інші можливості для поширення політичних ідей та думок через телебачення.

Тому Суд дійшов висновку, що припинення програм «політичної платформи» варто розглядати в контексті загального розвитку державного теле- і радіомовлення в Італії. Цей розвиток включав поступове зменшення ролі політичної влади та визнання редакційної свободи кожного каналу і редакції новин, відповідальних за трансляцію новин, задля заохочення неупередженості, об’єктивності та плюралізму інформації.

Суд дійшов висновку, що припинення мовлення програм «політичної платформи» не позбавило асоціацію-заявника можливості поширювати свої думки, а тому непропорційного втручання у її право на свободу вираження поглядів не було.

Констатовані порушення: відсутнє порушення свободи вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу слова, права політичних партій, право на доступ до медіа